Святі отці духовну мудрість накопичували живучи в пустелях, терплячи утиски та гоніння. До Бога йшли через страждання, піст та молитву. Тобто, весь свій духовний багаж знань вони набували в складних умовах життя, але досить сприятливих для спасіння душі. Так вони знаходили Христа, так і спасалися. Бо: «Царство Небесне силою здобувається, хто докладає зусилля, здобуває його»( Мф. 11.12).
Сьогодні в деяких областях України віряни вже моляться в приватних будинках, щоразу змінюючи локацію. Служать ночами: приходять в будинок тихо, по одному, молитву звершують при закритих вікнах та дверях, підсвічують лампадкою і в повній тиші, а ще хтось, на всякий випадок, стоїть біля хвіртки. Але ж молитва є! Є Христос, люди є. А це вже Церква!
Спасти душу від гріха, стяжавши Дух Святий – ціль життя кожного православного християнина. А чи не забули ми про це ? Бо судячи з того, скільки здійняли безкорисного галасу через те, що існує загроза заборони УПЦ, то забули. Так, саме безкорисного для душі та Церкви!
Звичайно, що досить боляче, коли відбирають храми, принижують та роблять ворогом і обіцяють відібрати Лаври. А з іншого боку – то й що? Як заберуть, так і віддадуть все назад, до останнього камінця. Це вже було. Так буде і цього разу. Не вперше християнам молитися таємно, «страху ради іудейського» при закритих дверях.
Церкву ми не втратимо! «..і на цьому камені Я збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її. ( Мф. 12.18) Це сказав Христос, не я. Що ще потрібно для того, щоб зрозуміти – все, що відбувається з УПЦ, явище тимчасове! Церква буде існувати. Варто перейматися збереженням себе в Церкві. Залишитися вірним для неї та не втратити в собі образ Христа, а поєднавшись з Ним, самому стати храмом Божим.
Хтось не зрозуміє мене, пробачте, але саме зараз хороший час для нас та Церкви. І не потрібно проклинати тих, хто стоїть за закриттям УПЦ – вони наші рятівники. Через них наші світильники наповнюються оливою – ми готуємося до зустрічі Жениха, наповнюючи і свій посуд маслом, попри усі проблеми в УПЦ, залишаємося вірними для неї.
Вносимо свою частину у формування духовної основи Церкви, фундамент якої политий потом молитвеників та кров’ю мучеників.
Накопичуймо, друзі, свій духовний досвід в цей сприятливий для спасіння час! Святі не набували його, сидячи на диванах за бокалом вина, обговорюючи рішення синодів. Не тремтіли від страху втратити теплий храм із “заковрованою” підлогою з підігрівом. В такі часи вони просто молилися.
Автор: протоієрей Василь Начев
