Я вже не раз проповідував вам у це велике свято про значення обрізання Господнього, не раз проповідував і про найбільшого святителя Василя Великого, пам’ять якого Церква святкує з цим великим Господнім святом. Чи ви звернули увагу на те, що це єдиний випадок поєднання прославлення Христа з прославленням святої людини? Більше у жодному разі цього немає – цим Церква відзначає та підкреслюєть велич цього святого.
Сьогодні говоритиму вам про те, що чули ви з уст Христових учора на всеношній і що почуєте зараз на молебні: я роз’ясню вам 10-ий розділ Євангелія від Іоанна:
“Знову й знову запевняю вас: хто не входить до овечої кошари дверима, але перелазить в іншому місці, той злодій і розбійник, а хто входить дверима, той пастир овець. Йому воротар відчиняє, і вівці слухаються його голосу; він кличе своїх овець по імені й виводить їх . Коли він усіх своїх овець веде, то йде перед ними, а вівці йдуть за ним, бо знають його голос;за чужим же вони не підуть, а втікатимуть від нього, бо не знають чужого голосу!
(Ін. 10, 1–5).
Яке це подвір’я овече, про яке говорить Спаситель? Це Церква, Новозавітна Церква, бо вівцями Христовими називаються лише християни, про них, отже, йдеться.
Господь Ісус Христос каже, що хто не входить у двір овечий дверима, той злодій та розбійник.
Вівці в давнину заганяли на ніч у негоду в особливі двори обгороджені, або печери в горах; при вході ставили молодших пастирів, щоб стерегли.
Хто ж це ті, про яких говорить Христос, що вони не дверима входять на подвір’я овча, а «перелазять інуде» – десь в іншому місці перелазять, як злодії та розбійники?
Потрібно помітити, що ця притча Христова була сказана безпосередньо після того, як Він зцілив сліпонародженого, і коли викривав фарисеїв та книжників у їхній сліпоті. Вони обурилися: Як! Ми сліпі?! – Так, так, ви сліпі. Сліпі, хоч вважаєте себе зрячими, а насправді сліпі.
До них насамперед була звернена та мова Христова, яку я почав читати Вам, яку Ви щойно чули.
Їх Господь назвав злодіями та розбійниками. Кого? Насамперед тих вчителів іудейських, які уявляли себе вождями релігійними народу ізраїльського. Вони вважалися вождями, на них дивилися, як на вождів, а Господь Ісус Христос назвав їх злодіями та розбійниками.
Що це, чому це так? Тому що в двір овечий входили вони не дверима, овець не називали на ім’я, як це роблять справжні добрі пастирі, що дають ім’я кожній вівці своїй. І вівці не слухали їхнього голосу, бо не слухають чужого голосу: вони знають голос свого пастиря, а за чужим не йдуть.
“Оцю притчу повів їм Ісус, але не зрозуміли вони, про що їм говорив. І знову промовив Ісус: Поправді, поправді кажу вам, що Я двері вівцям. Усі, скільки їх перше Мене приходило, то злодії й розбійники, але вівці не слухали їх”.
Він, Він, Господь наш Ісус Христос, є двері для овець, і всі добрі пастирі, всі ті, хто входить на подвір’я овець не самовільно, не за своїм бажанням, а хто поставлений на це діло Господом Ісусом Христом, тільки ті добрі. пастирі, а всі інші, а все, що «перелазить іноді», а не вхідними дверима заходять, всі, хто приходив до Нього, – це злодії та розбійники.
Хто ці, хто приходив до Нього? Звичайно ж, не святі пророки, які прокладали шляхи для Христового пришестя, для Царства Божого.
Не про них, а про лжепророків, про книжників і фарисеїв, які не визнали Господа Ісуса Христа за Сина Божого, навіть за пророка не рахували, ганьбили Його, злими словами хулили Його, не вірували в Нього.
Ці заслужили назву злодіїв і розбійників, бо тільки дверима, які є Христос, можна входити у двір овчий:
“Я двері: коли через Мене хто ввійде, спасеться, і той ввійде та вийде, і пасовисько знайде”.
Тільки Він, Ісус Христос – Єдиний Пастир, тільки Він – двері вівцям.
Тільки ті, хто входить цими дверима, з глибокою вірою в Господа Ісуса Христа, з гарячою любов’ю до Нього, з рішучістю йти шляхом, на який кличе Він, тільки ті пажі обрядять, тільки ті знайду все те, що необхідно їм, як вівцям необхідна пажити. Тільки ті знайдуть пажити в Царстві Божому – тільки вони увійдуть у двір овчий.
Запам’ятайте, що вам, вівцям Христовим, один шлях, одні двері до Царства Божого.
Ці двері – Сам Господь наш Ісус Христос. Ні в які двері не входите, завжди бійтеся огорожі чужої, живіть в огорожі Христовій, в огорожі Його любові, Його опіки.
На Нього все сподівайтеся – і увійдете, і вийдете, і пажі знайдете.
- «Злодій не приходить, хіба вкраде і вб’є, і загубить….Я пастир добрий: пастир добрий душу свою покладає за вівці».
Хіба не знаєте, хіба не віруєте всією душею, що Він, Господь наш Ісус Христос, постраждав за нас усіх, окаянних грішників, що Він Своєю Кров’ю, Своєю хресною смертю спас нас? Адже це основа нашої віри, адже це все те, що ми повинні пам’ятати і згадувати щодня. Ми повинні пам’ятати, що Він здійснив спасіння роду нашого, найтяжчою ціною здійснив, ціною жахливих страждань хресних, ціною Крові Своєї Боголюдської.
І після Нього багато, надзвичайно багато було добрих пастирів, які за овець поклали свою душу.
Хіба мало було священномучеників – єпископів і пресвітерів, які зазнали найжорстокіших мук та мученицької смерті за ім’я Христове.
Як було багато, як багато цих істинних, добрих пастирів, Самим Христом покликаних пасти стадо Його.
О, як багато було й мучеників з тих, хто не мав священного сану, але життя своє віддали за віру в Христа, за проповідь про Нього.
Він, Він є двері вівцям, Він є Пастир Добрий, що поклав душу свою за вівці Свої.
«А найманець, не пастир, йому не суть вівці своя. Бачить вовка, що йде, і залишає вівці, і вовк розкраде і вівці. А найманець біжить, бо найманець є і не дбає про вівці».
Знаєте, знаєте ви всі окаянних найманців, знаєте лжепастирів, які пасуть себе, злих пастирів, що не дбають про вівці, що залишають їх при першій небезпеці, що залишають на поталу вовкам.
Про таких лжепастирях говорить Христос:
“Я Пастир Добрий і знаю Моїх, і знають Мене Мої. Як знає Мене Отець, так і Я знаю Отця, і душу Свою покладаю за вівці. І інших овець маю, що не від цього двору, і тих належить Мені привести: і голос Мій почують, і буде єдине стадо і єдиний Пастир».
Є, є у Господа Ісуса Христа, було і в давні часи завдання не тільки тих, хто був у Церкві Старозавітній, а потім став членом Церкви Новозавітної, не тільки їх треба було привести до життя вічного, – є багато, багато овець не від двору Його є безліч язичників, які не знали про Істинного Пастиря – і їх треба було привести.
І привів Господь, привів через Своїх апостолів, всі народи тогочасного світу привів до віри в Нього, Спасителя нашого.
І нам треба навертати всі народи, треба нових кликати звідусіль: прийдіть, прийдіть у двір овечий!
І зауважте, що знаходяться такі, на яких сильний вплив робить цей заклик, знаю, що ті, що не вірували раніше, стають на шлях Христів, і поповнюється мале стадо Христове.
Ось те, що ви чули, ця притча Христова читається в дні пам’яті всіх великих святителів, Божих архієреїв. Читалася вона і на вчорашній всеношній на згадку про Василя Великого, бо не було, чи мало було подібних до нього. Був він найбільшим християнським пастирем, пастирем всієї Церкви, не тільки однієї Кесарії Каппадокійської. Це був один із найпалкіших воїнів Христових, пастирів стада Христового. Про нього йдеться все, що чули про доброго пастиря. А про найманців, про лжепророків сказав надзвичайно сильне слово св. пророк Єзекіїль.
Послухайте це слово і побачите точний портрет деяких негідних пастирів, які, на жаль, завжди були завжди є.
«Ви їли тук і хвилею одягалися, відгодованих овець різали, а череди не пасли».
Але всім нам, недосконалим пастирям, далеким від повноти гідності, нехай буде великим прикладом найвеличніший праведний Василь, єпископ Кесарії Каппадокійської, йому ж зараз піднесемо молебний спів і прославимо його.
Амінь.
Автор: святитель Лука Войно-Ясенецький 14 січня 1953 р.
