У царювання Лікінія, безбожного і вельми ревного ідолопоклонника, всім християнам загрожувала болісна смерть. Їх розшукували по всіх країнах, містах та селищах. І кожен, хто, знайшовши християнина, доносив про нього цареві, входив через те милосердя до нього і удостоювався великої почесті. Тому всі, з догоди цареві, почали розшукувати і переслідувати християн.
Одного разу, коли Лікіній сидів на троні і провадив суд, один воїн підійшов до нього і сказав:
– Є тут християнин на ім’я Єрміл, який має серед християн сан диякона; давно вже служачи Христові, він сміється з наших богів і з тебе, царю, і не хоче знати тебе.
Почувши це, цар наказав знайти і схопити Єрмила. Святий молився, підносячи руки до Господа, свого Бога, коли прийшли до нього послані від царя. Дізнавшись, що його беруть на суд і муку за Христа, він зрадів та звеселився, і пішов за воїнами не як насильно ведений, але з бадьорою поспішністю, ніби йшов для здобуття почестей. Сповнений благородної мужності, постав він перед царем. Побачивши його, Лікіній спитав:
– Скажи нам, чи ти християнин, як ми чули про тебе?
– Я, – відповів Єрміл, – не лише вільно визнаю себе християнином, але заявляю, що я освячений невидимим Богом і постаю перед Ним у сані диякона.
— Будь дияконом, тобто служителем, і наших богів, — сказав цар.
На цю пропозицію царя мученик з презирством відповів:
– Мені здається, царю, – ти або глухий, або божевільний. Я сказав тобі, що служу невидимому Богу, а не тим вашим ідолам, які, побачивши себе, самі нічого не бачать і не розуміють, що значить бути дияконом. У спокусі ти шануєш їх за богів, тим часом як вони є бездушними і глухими каменями та деревами, виробами рук людських, які більше заслуговують на те, щоб з них сміялися, аніж поклонялися їм.
Цар не міг більше чути вільних промов мученика і наказав бити його по ланітах особливими мідними знаряддями, заздалегідь приготованими для муки, і при цьому примовляти:
-Не будь, Єрміле, зухвалий мовою, шануй царя, принеси жертву богам і позбав себе від муки.
Святий же, здавалося, не тільки не відчував жодного болю під час найсильніших побоїв, а ще й сміявся з безсилля мучителя. Потім, піднявши голос, він голосно сказав цареві;
-Безліч ран приймеш ти сам і страшну руку Божу пізнаєш на собі за те, що, залишивши свого Творця, звертаєшся до глухих і німих богів, особливо ж – за те, що й інших, наче заздривши їхньому спасінню, хочеш насильно призвести до такої ж смерті.
Після цього цар наказав відвести святого Єрміла на три дні до в’язниці, розраховуючи, що він одумається і покається у своїй сміливості. Мученик же дорогою співав:
– «Господь за мене – не злякаюся: що зробить мені людина» (Пс.117:6). «На Бога надіюсь, не боюся; що зробить мені тіло” (Пс.55:5).
При вході ж у в’язницю він співав:
– «Пастир Ізраїлю! Послухай; Який водить, як овець, Йосипа, що сидить на Херувимах, яви Себе, і прийди врятувати нас» (Пс.79:2–3).
І Господь не забув раба Свого, але послав на втіху та зміцнення його Ангола, який, явившись, сказав йому:
– Єрміле! Будь мужній, кажи, не змовкай і не бійся, бо скоро ти здобудеш перемогу над задумами мучителя і отримаєш за страждання пресвятий вінець згори.
Так Бог, озброївши Свого воїна на подвиг, оперезав його силою, зміцнив руки його на боротьбу і дав м’язам його, ніби мідний лук і щит спасіння.
-Амін, амінь, Єрміле! Через три дні ти позбавишся цих мук і отримаєш велику нагороду за свої страждання.
Цей голос надав мученикові велику мужність і силу, а на мучителів навів великий страх і трепет; вони впали на землю і нічого робити не могли. Прийшов у трепет і цар, однак, не хотів визнати сили Божої. За його наказом Святого мученика знову відвели до в’язниці.
Сторожем в’язничним, якому було доручено стерегти мученика, був Стратонік. Він був таємним християнином та другом святого Єрмила. Серце його журилося побачивши страждань мученика, але в той же час він радів у душі його мужності і твердості, тільки не наважувався сам піти на такі страждання.
Входячи до в’язниці, Святий Єрміл співав:
– «Господь – світло моє і спасіння моє: кого мені боятися? Господь міцність життя мого: кого мені боятися? (Пс.26:1)
Небесне світло осяяло його, і знову почувся голос, який закликав мужньо переносити страждання і обіцяв кінець їх після трьох днів.
Вранці другого дня цар знову покликав святого на судилище. Він з’явився перед ним зі світлим обличчям, веселим поглядом і радістю в серці. Мучитель, хитаючи головою і сміючись з мученика, сказав:
За три дні цар знову зажадав Єрміла на суд і сказав йому:
— Чи ти розкаявся і чи згоден принести жертви богам, щоб звільнитися від майбутніх мук? Чи ти все ще одержимий безумством і сам готуєш собі смерть?
Воїн Христов на славу Господа, що зміцнив його, мужньо відповідав на це:
– Царю! Я вже сказав тобі раз, і тобі слід було б задовольнятися моїми першими словами і більше не питати мене. У мене є Бог Небесний; Ним Одним я живу, готовий принести себе самого в жертву, і від Нього чекаю отримати велику допомогу собі.
— Подивлюся я, чи допоможе тобі Живущий на небі, — сказав цар, і одразу наказав шести сильним і жорстоким воїнам розтягнути його на землі і нещадно бити.
Святий терпляче терпів муку, – ніби били не його, – і так молився Богові:
-“Господи Боже мій! Заради мене Ти зазнав ран і побоїв при Понтійському Пілаті; зміцни мене Сам у моїх стражданнях за Тебе, пошли мені силу перенести ці муки, щоб через участь у стражданнях Твоїх стати мені гідним бути учасником вічної слави Твоєї.”
Коли Святий молився так, раптом почувся голос із неба, що говорив:
-Відповідай нам, – яку користь принесла тобі похмура в’язниця? Чи переконали тебе перенесені страждання підкоритися царському закону і віддати богам честь, що їм належить? Чи треба буде вигадувати ще муки проти затятості твого серця?
-Похмура темниця, – відповів мученик, – просвітила мене; на душі в мене спокійно, радісно і світло, що дає мені добру надію на отримання майбутньої нагороди; і я дуже дивуюсь, чому нітрохи не розсіюється темрява, в яку ти занурений і яка приховує істину від твоїх душевних очей.
Коли Святий викривав таким чином оману царя, Лікіній вигукнув:
-Ти, мабуть, ні до чого іншого не здатний, як тільки до того, щоб, по нестримності своєї мови, по зухвалості і безумству, відкрито знущатися з мене. Відповідай же і говори прямо, чи принесеш жертву богам і чи підкоришся нашому наказу, чи зазнаєш мук?
– Ти вже чув царю, що я відповідав, – сказав мученик Христовий Єрміл, – і нічого не почуєш від мене більше; роби що хочеш, виконуй що задумав.
Розгніваний Лікіній наказав розтягнути святого голим на землі і бити палицями по животу. Святий серед катування мав одну радість – у Христі і молився, зводячи до Нього душевні очі:
– «Поспіши, Боже, визволити мене, поспіши, Господи, на допомогу мені» (Пс.69:2).
Терпіння святого привело мучителя в ще більшу лють, і він наказав терзати живіт його орлиними кігтями:
— Нехай бачить, — сказав він, — на власні очі нутрощі свої.
Мученик говорив:
– «Серце моє і тіло моє захоплюються Богом живим» (Пс.83:3). «Як туком і оливою насичується душа моя, і радісним голосом вихваляють Тебе уста мої» (Пс.62:6).
Стратонік, дивлячись на такі нелюдські муки святого Єрмила, свого друга, і на розшматування утроби його, почав плакати.
Побачивши це, деякі з оточуючих одразу донесли цареві, говорячи:
– Темничний сторож Стратонік не приховує своєї участі у християнській помилці та своєї дружби з Єрмилом, бо шкодує та плаче про нього.
Цар, покликавши Стратоніка, спитав: «Чи ти друг Єрмилу?» Стратонік не бажаючи, як учень істини, говорити неправди, і бачачи, що настав час для нього здійснити подвиг, назвав себе другом Єрмила і християнином, викрив бездушність ідолів і безумство поклонятися їм, прославив єдиного Бога, Творця неба і землі. Розгніваний цар наказав оголити Стратоніка і бити його палицями по всьому тілу. Серед мук, мученик зводив очі до свого друга, святого Єрмила, і говорив:
– Молись за мене Христе, Єрміле, щоб Він допоміг мені твердо і непохитно дотриматися.
Після цього цар засудив святого Єрмила на утоплення у річці. Він умовляв потім і святого Стратоніка принести жертву богам.
— Інакше й ти, окаянний, — казав він, — постраждаєш подібно до свого друга.
Блаженний Стратонік відповів:
– Справді, я був би окаянним, якби послухався твого божевільного наказу. Як же я можу бажати життя, коли мій друг помре за Христа?
-Що ж? Хіба ти хочеш померти з Єрмілом? – Запитав Лікіній.
Святий Стратонік відповів:
-Дуже хочу! Справжнім друзям треба разом лихо переносити і насолоджуватися благами.
Втративши будь-яку надію на успіх, Лікіній засудив і святого Стратоніка на таку ж смерть, щоб його втопили у воді разом зі святим Єрмилом. Обох святих мучеників повели до річки. Дорогою вони радісно співали:
– «Слава у вишних Богові, і на землі мир, у людях благовоління!»
Коли воїни привели їх до річки Істра, то поклали їх у сіті і кинули в глибоке місце; і, таким чином, річка прийняла тіла святих мучеників, небо вселило в свої обителі душі їх. На третій день віруючі знайшли на березі їхні святі тіла та з честю поховали на відстані вісімнадцяти стадій від міста Сінгідону. При цьому їх поклали в одній труні, щоб у них все було: спільне сповідання Христа, спільна в’язниця, спільні муки.. поховання тіл, їхня спільна і слава на небі благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, Якому з Отцем і Святим Духом належить всяка слава, честь і поклоніння, нині і повсякчас, і на віки віків амінь.
Автор: святитель Димитрій Ростовський
