Святитель Афанасій народився в Олександрії; мати його, подібно до Анни, яка привела сина свого Самуїла до храму Господнього (1Цар.1:28), так само привела його до св. Олександра, патріарха Олександрійського, і віддала в храм на служіння Богу. І він став при храмі проводити своє життя, ревно виконуючи Божі заповіді.
У 319 р. патріарх висвятив його у диякона Олександрійської Церкви. Вже тим часом святитель Афанасій почав писати твори. Майбутній святитель бачив, що немає у новачках, котрі прийшли до Церкви Христової ревнощів, немає у них істинного благочестя, багато хто з них шукав слави для себе, пустословив, марнословив і всі язичницькі звичаї, які були раніше у них, переносили в християнське життя. З’явився якийсь Арій, який хулив Христа, принижував Матір Божу і обурював народ, навчаючи народ домагатися честі, слави, проникати і до Церкви, досягати священства і навіть архієрейства. І багато хто його слухав і ставав послідовниками цієї єресі – аріанами. І ця брехня так поширилася, що мало не накрила всю Церкву – велика була сварка. У 325 р. святитель Афанасій був на Нікейському Соборі, де виступав проти Арія.
У 326 р.,після смерті патріарха Олександра, святителя Афанасія було обрано на Олександрійську кафедру. Будучи єпископом об’їжджав церкви, багато виступав, боровся проти аріан, писав, викривав їх, і повстали проти нього всі неправдиві християни і стали на нього наклепи зводити. Тоді царював Костянтин Великий (306–337 рр.), він вважався покровителем Церкви Христової. Він добре розумів військову стратегію, дипломатію, державні справи, але справ церковних та проповіді Євангелія не знав, тому вагався між аріанством та православ’ям.
Користуючись добротою і простотою імператора, єретики оточили все його подвір’я, проникли на всі посади і почали нашіптувати єресі та неправди та вводити у розколи. Вони звинувачували архієпископа Афанасія, що він погана людина, що він не слухається царя, стягує податки окремо від царської скарбниці і робить погані справи, що він і чародій, злочинець і блудник. Імператор бачив велику суперечку, ворожнечу, намагався зупинити, але бували такі часи, що могла відкритися війна, тоді він запропонував святителю Афанасію на якийсь час піти кудись. І більшу частину свого довгого правління святитель провів у вигнанні, тоді нерідко він користувався підтримкою ченців, був у дружбі з обома отцями чернецтва – святими преподобними Антонієм та Пахомієм.
46 років святитель Афанасій був єпископом міста Олександрії і багато разів виганяли його з кафедри, а він повертався назад, тому що аріани, які називають себе християнами, які вірують у Євангеліє, шукали, вигадували провину, щоб засудити і завдати смерті святителю. А Господь, проголошуючи Євангеліє, не проповідував убивати ворогів своїх; ці ж лиходії вдало прийняли Хрещення, християнство і вірували без благочестя.
Особливо намагалися єретики і злі люди звинуватити святого Афанасія в тому, що він не слухає наказів імператора, не звертає уваги на його розпорядження, не приймаючи Арія в церковне спілкування, що він чаклун і чарівник, самі будучи явними чарівниками.
Тим часом злісна ненависть противників Афанасія так зросла, що до однієї брехні вони доклали ще нову: підкупили одну безсоромну жінку звести наклеп на святителя Афанасія, що він вчинив з нею беззаконня. Коли розпочався суд, судді сіли на своїх місцях і наклепники постали, було введено і цю жінку. З плачем довго скаржилася вона на святителя, якого ніколи не бачила і навіть не знала, який він на вигляд. Усі слухали здивовано. А вона й не хотіла знати благочестя євангельського, радіючи, що їй багато грошей дали.
У той час друг Опанаса пресвітер Тимофій, стоячи з ним за дверима і все чуючи, обурився духом і, несподівано увійшовши всередину судилища, з поспіхом став перед очима того наклепника, ніби він був сам Афанасій; він сміливо звернувся до неї: «Чи я вчинив над тобою вночі насильство, як ти кажеш?» І вона ще з великою безсоромністю заволала до суддів: «Цей, цей чоловік мій розбещувач і зловмисник проти моєї чистоти; він…» Судді розсміялися, побачивши підлість, розіграну комедію, і прогнали її.
Але противники св. Афанасія, хоч і засоромилися, але не заспокоїлися і стали звинувачувати його у вбивстві Арсенія, показуючи якусь страшну на вигляд мертву руку. Святий терпляче слухав їх і мовчав, потім спитав: «Чи є серед вас, хто добре знав Арсенія? Хто з вас може підтвердити, чи справді це його рука?” І піднялися більшість неправедних суддів, підскочили і стали стверджувати, що справді це рука Арсенія. І тоді, коли вони показали своє брудне серце та підступність свою, святитель відсунув фіранку, за якою стояв Арсен, вивів його перед зборами і спитав: «А це хто стоїть перед вами? Ви сказали, що Арсенія немає в живих, це його рука». І всі жахнулися. «От, мужі, Арсен! – оголосив святитель . – Ось і руки його, які зовсім не були відтяті! Покажіть і ви свого Арсенія, якщо такого маєте, і розкажіть, кому належить відсічена рука, яка засуджує вас самих, як тих, хто вчинив цей злочин». Але судді продовжували проводити суд, виснажуючи всі свої наклепи. І святитель, не виносячи несправедливості, вголос засвідчив всьому собору: «Згасла правда, зневажена істина, загинуло правосуддя, зникло у суддів законне розслідування і обережний розгляд справ! Хіба законно, щоб охочий виправдатися утримувався у кайданах, а суд усієї справи був би доручений наклепникам і ворогам, і щоб самі застереження судили того, на кого обмовляють?» Імператором святителя було виправдано і послано на Олександрійську кафедру.
Коли помер Костянтин Великий і заволодів престолом його другий син Констанцій, то весь імператорський двір перейшов на бік аріан. Вони стали гнати християн православних, єпископів посилати, ставити на престоли безбожних людей, підступних, блудників, єретиків, які Ісуса Христа не визнавали за Бога. І довелося святителю втекти до Риму, де три роки перебував.
Потім Господь розсудив все судом Своїм: покарав Арія та єретиків, і безбожний цар загинув.
Після нього два роки царював Юліан Відступник, за ним вступив Іовініан благочестивий, потім Валент, який, хоч і багато зла творив Церкві, але, злякавшись заколоту олександрійців, дозволив святителю повернутися і безбоязно керувати Олександрійською Церквою.
Описується в житії святителя Афанасія, що останні роки свого життя він жив у мирі та спокої, спочив у Господі 2 травня 373 р. у віці 76 років.
