Преподобний Максим Сповідник народився в Константинополі близько 580 року і виріс у благочестивій християнській сім’ї. У юності він здобув різнобічну освіту: вивчив філософію, граматику, риторику, був начитаний і досконало володів богословською діалектикою. Коли преподобний Максим вступив на державну службу, знання та сумлінність дозволили йому стати першим секретарем імператора Іраклія (611–641). Але придворне життя обтяжувало його, тому він пішов у Хрисопольську обитель (на протилежному березі Босфору – нині Скутарі), де прийняв чернечий постриг. Своєю смиренномудрістю він незабаром досяг любові братії та був обраний ігуменом монастиря, але і в цьому сані за своєю незвичайною скромністю він, за його словами, “залишався простим ченцем”. У 633 році на прохання одного богослова, майбутнього святителя Єрусалимського патріарха Софронія (пам’ять 11 березня), преподобний Максим залишив обитель і поїхав до Олександрії.
Святий Софроній став відомий на той час як непримиренний противник монофелітської єресі. Після того, як IV Вселенський Собор (451 р.) засудив монофізитів, які сповідували одну (Божественну) природу в Господі Ісусі Христі, єретиками-монофелітами було введено поняття єдиної Божественної волі і єдиної (Божественної) дії, що призводило до визнання відкинутого. Монофелітство знайшло численних прихильників у Вірменії, Сирії, Єгипті. Єресь, яка посилюється національною ворожнечею, стала серйозною загрозою церковній єдності Сходу. Боротьба Православ’я з єресями особливо ускладнилася тим, що до 630 року три патріарші престоли на православному Сході виявилися зайнятими монофізитами: Константинопольський – Сергієм, Антіохійський – Опанасом, Олександрійський – Кіром.
Шлях преподобного Максима з Константинополя до Олександрії лежав через Кріт, де й почалася його проповідницька діяльність. Там він зіткнувся з єпископатом, який дотримувався єретичних поглядів Півночі та Несторія. В Олександрії та її околицях преподобний провів близько 6 років. У 638 році імператор Іраклій разом з патріархом Сергієм, прагнучи зменшити віросповідні розбіжності, видав указ, так званий “Екфесіс” – “Виклад віри”, який остаточно наказував сповідувати вчення про одну волю за двох природ Спасителя. Захищаючи православ’я, преподобний Максим звертався до людей різних звань і станів, ці бесіди мали успіх. “Не тільки клір, а й всі єпископи, народ, всі мирські начальники відчували в собі якийсь непереборний потяг до нього”, – свідчить його життя.
Наприкінці 638 року помер патріарх Сергій, а 641 року – імператор Іраклій. Імператорський престол зайняв жорстокий і грубий Констанс II (642-668), відвертий прихильник монофелітів. Посилилися нападки єретиків на православ’я. Преподобний Максим пішов у Карфаген і проповідував у ньому та околицях ще 5 років. Коли туди прибув наступник патріарха Сергія патріарх Пірр, який залишив Константинополь через придворні інтриги, за переконаннями монофеліт, між ним і преподобним Максимом у червні 645 року відбувся відкритий диспут, на якому Пірр всенародно визнав свої помилки. Преподобний Максим разом із Пірром вирушили до Риму, де папа Феодор прийняв покаяння колишнього патріарха та відновив його у сані.
У 647 році преподобний Максим повернувся до Африки. Там, на соборах єпископів, монофелітство засуджувалося як єресь. У 648 р. замість “Екфесісу” вийшов новий указ, складений за дорученням Костянтина Константинопольським патріархом Павлом – “Тіпос” – “Зразок віри”, який забороняв будь-які міркування як про одну волю, так і про дві волі при визнанні двох природ Господа Ісуса Христа. Тоді преподобний Максим звернувся до римського папи Мартіна І (649–654), який змінив папу Феодора з проханням винести питання про монофелітство на соборне обговорення всієї Церкви. У жовтні 649 року було зібрано Латеранський Собор, на якому були присутні 150 західних єпископів і 37 представників православного Сходу, серед яких був і преподобний Максим Сповідник. Собор засудив монофелітство, а його захисники, Константинопольські патріархи Сергій, Павло та Пірр, були віддані анафемі.
Коли Констанс II отримав визначення Собору, він наказав схопити і папу Мартіна, і преподобного Максима. Цей наказ було виконано через п’ять років, у 654 році. Преподобного Максима звинуватили у зраді батьківщини та ув’язнили. У 656 році він був засланий до Фракії, а потім знову привезений до константинопольської в’язниці. Преподобний разом із двома його учнями зазнали найжорстокіших тортур: кожному відрізали язик і відтяли праву руку. Потім їх заслали до Колхіди. Але тут Господь виявив невимовне диво: всі вони здобули здатність говорити та писати. Преподобний Максим передбачив свою смерть († 13 серпня 662 року). У грецьких прологах 13 серпня вказується перенесення його мощей до Константинополя; воно могло бути присвячене кончині преподобного. Можливо, встановлення пам’яті на 21 січня пов’язане з тим, що 13 серпня святкується віддання свята Преображення Господнього. Над могилою преподобного Максима ночами спалювалися три чудово явлені світильники і відбувалося безліч зцілень.
Преподобний Максим Сповідник залишив Церкві велику богословську спадщину. Його праці містять пояснення важких місць зі Святого Письма, тлумачення молитви Господньої та 59-го псалма, схолії до творів священномученика Діонісія Ареопагіта († 96; пам’ять 3 жовтня) та святителя Григорія Богослова († 389, пам’ять 25).
