Преподобний Микита був киянином – один із перших пострижників Києво-Печерської обителі. Він подвизався там за преподобного ігумена Нікона (1078-1088). У молодості інок Микита, бажаючи прославитися серед ченців, почав просити ігумена, щоб він благословив його трудитися наодинці, в затворі. Ігумен перешкоджав йому, говорячи: «Чадо! Не корисно тобі, будучи юним, сидіти бездіяльно. Краще перебувати тобі з братією, працюючи разом, і ти не втратиш нагороду свою. Сам ти бачив брата нашого Ісакія печерника, як він був спокушений у затворі бісами; і тільки благодать Божа та молитви преподобних отців наших Антонія та Феодосія врятували його. Бажання твоє вище сил».
Микита ж зовсім не хотів слухати слова ігумена, тому що не міг подолати сильного прагнення свого до затворницького життя, і тому, як захотів, так і зробив. Зачинившись, загородив двері міцно і, не виходячи, був один у молитві. Минуло кілька днів, як інок не уникнув диявольських сіток. Під час співу свого він чув якийсь голос, ніби хтось разом із ним молився. Потім з’явився перед ним біс в образі Ангела. І недосвідчений подвижник, спокусившись, вклонився йому як Ангелові. Тоді сказав йому біс: «Тепер ти вже не молися, але читай книги і будеш розмовляти з Богом, будеш промовляти слово, щоб я приходив до тебе». Микита, повіривши сказаному і спокусившись ще більше, перестав молитися, але старанно почав читати книги, бачачи при цьому біса, що безперестанку молиться за нього. Микита радів, думаючи, що сам Ангел творить за нього молитву.
Незабаром Микита настільки вдосконалився у вивченні Старого Завіту, що знав його напам’ять. Також з тими, хто приходить до нього, багато розмовляв про користь для душі від читання Писання. На навіювання спокусника він почав пророкувати, і велика слава поширилася про нього, всі дивувалися з виконання його пророчих словес. Так, Микита повідомив князя Ізяслава про вбивство Новгородського князя Гліба Святославича. Справді, незабаром настала звістка, яка підтвердила його слова. У літописах повідомляється, що князя Гліба було вбито 30 травня 1079 року. Тож пророцтва Микити з дивовижною точністю виконувались. Це переконувало самітника у правильності обраного ним шляху. Про молитву ж і покаяння Микита не думав.
Він часто розмовляв про Святе Письмо Старого Завіту, але уникав навіть згадок про ім’я Господа Ісуса Христа, уникав розмов про Святе Євангеліє. Дізнавшись про це, святі отці Києво-Печерської Лаври зрозуміли, що інок перебуває у небезпечному духовному стані. Вони не залишили у біді свого побратима. Преподобні отці, здійснивши багато молитв за Микиту, вигнали з нього біса. Після цього вони спитали Микиту; чи знає він щось із книг Старого Завіту. Микита клявся, що він ніколи їх не читав і навіть виявився забув грамоту, так що батьки знову навчали його читання та письма. Тоді, прийшовши до тями, Микита «сповідав гріх свій і плачучи про те гірко, дав собі велику стриманість і послух вести чисте і смиренне життя». Людинолюбний Господь, бачачи такі великі подвиги блаженного, а також і колишні чесноти його, прийняв справжнє покаяння.
В 1096 преподобний Микита був зведений митрополитом Київським Єфремом (друга половина XI століття) в єпископський сан і призначено на кафедру Великого Новгорода. У «Розписі, чи короткому літописці Новгородських владик» святитель Микита значиться шостим Новгородським єпископом.
З часу єпископської хіротонії праці святого Микити помножилися, а подвиги, які він чинив в обителі, зросли. Предметом особливих турбот святителя Микити була місіонерська діяльність із утвердження християнства, поширення та підтримки благочестя в єпархії. Протягом двадцятирічного архієрейського служіння він був для своєї пастви прикладом доброчесного життя. У похвальному слові святителю Микиті говориться, що він таємно подавав милостині бідним, опікувався ними.
Святитель Микита був ревним молитовником і клопотався за свою паству, і Господь прославив його доброчесне життя, давши дар чудотворення. Літописи зберегли свідоцтва про два випадки чудесного порятунку Новгорода від лих: у 1097 році святитель Микита своєю молитвою погасив пожежу, яка винищувала місто, а вдруге, під час згубної посухи пішов дощ, тому він вважається захисником від пожеж та покровителем землеробства. Відомо також, що святитель Микита вшановувався як захисник вітчизни, покровитель воїнів. Літописець, розповідаючи про похід Новгородського князя Мстислава та його перемоги, зауважує, що Мстислав повернувся «в град свій молитвами преподобного Микити, єпископа Новгородського».
13 років керував святитель Микита новгородською паствою і помер у 1108 року, 31 січня. Мощі святого зберігаються у Софіївському соборі Новгорода.
