Святитель Феодосій, архієпископ Чернігівський, народився на початку тридцятих років XVII століття у Подільській губернії. Він походив із давнього дворянського роду Полоницьких-Углицьких; батьками його були ієрей Микита та Марія. Благочестя, що панувала в сім’ї майбутнього святителя, сприяло духовному розвитку хлопчика. З дитинства він відрізнявся лагідністю та старанністю до молитви. Природні здібності юнака розкрилися у Києво-Братській колегії при Київському Богоявленському монастирі. Це був час самого розквіту колегії (кінець сорокових років XVII століття), коли її ректорами були архімандрит Інокентій (Гізель), а потім ігумен, згодом архієпископ Чернігівський, Лазар (Баранович), а серед наставників – ієромонах Єпіфаній (Славинецький), ієромон (Сатановський), єпископ Білоруський Феодосій (Баєвський), ігумен Феодосій (Сафонович) та Мелетій (Дзик), які були найосвіченішими людьми того часу. Товаришами святого Феодосія за колегією були майбутні видатні пастирі: Симеон Полоцький, Іоаннік Голятовський, Антоній Радивіловський, Варлаам Ясинський. Києво-Братська Богоявленська школа була на той час головним центром боротьби православ’я проти нападок католицького духовенства, єзуїтів та уніатів.
У роки навчання остаточно утвердилося покликання святого Феодосія до чернечого подвигу: весь вільний від занять час він віддавав молитві, богодумству та читанню Святого Письма.
Після здобуття освіти майбутній святитель прийняв чернечий постриг у Києво-Печерській Лаврі з ім’ям Феодосій, на честь преподобного Феодосія Печерського (пам’ять 3 травня).
Київським митрополитом Діонісієм (Балабаном) його було поставлено архідияконом Києво-Софійського собору, а потім призначено намісником митрополичого кафедрального будинку. Але незабаром він залишив Київ і оселився у віддаленому Крутицькому монастирі (Чернігівській єпархії), біля містечка Батурина, яке славилося суворим чернечим життям. Там він був посвячений у сан ієромонаха.
В 1662 святий Феодосій був призначений ігуменом Корсунського монастиря Київської єпархії, а в 1664 – настоятелем древнього Києво-Видубицького монастиря. Ця обитель незадовго перед тим перебувала в руках уніатів і була розорена. Але святому Феодосію завдяки своїй енергії та наполегливості вдалося швидко відродити Видубицький Михайлівський монастир.
Преосвященний Лазар (Баранович) оцінив високі духовні якості святого Феодосія та наблизив його до себе. Він називав його “вівцею стада Христового, що навчилася покори”, і пророчо бажав, щоб ім’я святого Феодосія було написане на небесах. Коли 1679 року преосвященний Лазар став місцеблюстителем Київської митрополії, він призначив святого Феодосія своїм намісником у Києві, а сам залишався у Чернігові.
У 1688 році святий Феодосій був призначений архімандритом Чернігівського Єлецького монастиря на місце архімандрита Іоаннікія (Голятовського). З того часу вся діяльність святого переноситься із Києва до Чернігова. Це призначення відбулося головним чином за бажанням преосвященного Лазаря. Святому Феодосію довелося чимало попрацювати над благоустроєм Єлецької обителі, оскільки монастир цей, що ще не оговтався після спустошення єзуїтами та домініканцями, був дуже бідний і невлаштований. Працями святого Феодосія вдалося досягти протягом двох-трьох років для Єлецької обителі добробуту, що цілком забезпечував її існування.
Про управління святителем Феодосієм Чернігівською єпархією збереглося мало відомостей. Особливу увагу святитель звертав на пробудження та підтримку в пастві духа істинно християнського благочестя. З цією метою він дбав про підтримку старих та влаштування нових монастирів та храмів. На самому початку його святительства з його благословення було створено Печеніцький дівочий монастир, і він сам освятив храм цієї обителі на честь Успіння Пресвятої Богородиці.
У 1694 році за його благословенням було засновано Любецький скит за дві версти від Любеча; 1694 року святитель освятив у Домницькому чоловічому монастирі храм на честь Різдва Пресвятої Богородиці, а влітку 1695 року – величний храм на честь Пресвятої Богородиці, збудований на вершині Болдинської гори поблизу стародавнього Іллінського монастиря.
За святителя Феодосії у Чернігівській єпархії спостерігається особливе піднесення та посилення чернецтва. Святитель також приділяв велику увагу духовенству і був суворо розбірливий при виборі кандидатів священства. Він особливо опікувався чернігівськими духовними школами, запрошував у них із Києва вчених ченців, серед яких був святий Іван (Максимович), майбутній митрополит Тобольський, який згодом став помічником і наступником святителя і організатором чернігівських духовних шкіл. Сувора справедливість у відношенні до духовенства та пастви, глибоке співчуття, поблажливість та християнська миролюбність були відмінними рисами діяльності святителя Феодосія. До нього часто зверталися за допомогою та порадою не лише православні, а й особи інших сповідань.
Але недовго святитель Феодосії опікувався Чернігівською паствою. Відчуваючи наближення смерті, він викликав до себе в Чернігів намісника Брянського Свенського монастиря, святого Іоанна (Максимовича) і звів його з ієромонаха до архімандрита Чернігівського Єлецького монастиря. У новому архімандриті він наперед готував собі наступника. 6 лютого 1696 року святитель Феодосій помер і був похований у Чернігівському кафедральному Борисоглібському соборі, за правим клиросом, в особливо зробленому для того склепі. Згодом його наступник святитель Іоанн (Максимович) побудував над його труною цегляне склепіння з хвалебним написом у віршах на подяку за чудове зцілення від тяжкої хвороби. Особливе благодатне дарування, яке набув святитель Феодосій, засвідчено його подвижницьким життям і потаємною допомогою всім, хто підносив йому молитви.
Уславлення святителя Феодосія відбулося 9 вересня 1896 року.
