Свята Церква, помалу готуючи нас до посту, у М’ясопусну неділю обмежила м’ясні страви у щоденному меню. У часі сиропусної седмиці Церква дозволяє споживати молочні продукти, яйця, рибу. У середу та п‘ятницю сиропусного тижня нема посту.
Остання неділя перед початком Великого посту називається сиропусним тижнем, оскільки закінчується споживання молочних продуктів. Друга назва цієї Неділі – Прощена. Цього дня після вечірнього богослужіння у храмах здійснюється особливий чин – чин прощення, коли священнослужителі і парафіяни взаємно просять один у одного пробачення, щоб вступити у Великий піст з чистою душею, примирившись з усіма ближніми. Суть звичаю просити пробачення у кінці масляної – духовно-моральне очищення через примирення, через взаємне пробачення гріхів.
У народних традиціях святкування Масляної, особливо в сучасних спробах відтворювати якісь її елементи, враховується тільки розважальну частину цього тижня. Давні українці перед Великим постом, влаштовуючи святкування, ніби прощалися зі щедрим столом та іншими забавами на строгі сім тижнів посту.
Практика сиропусного тижня дуже давня. Про неї згадує вже олександрійський патріарх Теофіл († 412).
Богослужіння Сиропусної седмиці вже набувають обриси постових. У них уже крім поминання рядових святих вплітаються молитви Тріоді Пісної. А на Літургіях читаються Євангельські зачала, які найбільше нагадують так звані Страсні Євангелія, що читаються зранку Страсної П’ятниці. Церква ніби говорить людині, що центральною подією Великого посту є Страсті Христові і що християнин у цей період подумки, сердечно, духовно має заглибитись у споглядання Подвигу Господа нашого Ісуса Христа. У середу ж (день спогаду зради Іудою Спасителя) і п’ятницю (день спогаду смерті Христової) Сирного тижня Литургії і зовсім не служаться, замість них покладається богослужіння великопостне. Наприклад, читаються 1, 3, 6 і 9-й години зі спеціальними тропарями і уклінними молитвами преподобного Єфрема Сиріна.
У прощену неділю згадується біблійна оповідь про вигнання Адама з раю. Біблія говорить нам, що першою заповіддю, яку Бог дав людині, була беззаперечна слухняність. Покора – цей простий і ясний закон. З покори і упокорювання народжуються усі інші доброчесності, із зарозуміння ж – усі гріховні помисли. Людині не потрібно було ні знати нічого, ні міркувати, оскільки покора є головний обов’язок розумної душі, що визнає свого Творця. Адже людина створена по слову Божому, щоб наслідувати природу Бога. Вона має первинну цінність творіння. Але із-за гріхопадіння внутрішня первинна природа, дана людині, була нею втрачена.
Адамове вигнання… Це і є відправна точка наших земних мандрів у пошуках втраченої домівки – Царства Божа. Причина вигнання Адама – гріх, здійснений прабатьком. Гріх же причина страждань, хвороб, скорботи і самої смерті. Тому боротьба з гріхом – це головний подвиг на шляху до Бога.
