У храмі святителя Миколая у Вірменії знаходяться частинки мощей священномученика Власія, єпископа Вірменії IV століття. Він народився Севастії, в юності вивчав медицину. Місцеві жителі так любили його за співчуття до хворих та бідних, що подали прохання про посвяту його в єпископи. Після єпископського посвячення Власій часто йшов помолитися в печеру на горі Аргус, і туди до нього навіть приходили дикі звірі, залучені благодатним теплом його чистої душі.
Сталося так, що імператор Лікіній (311-324 р.) послав правителя Каппадокії та Малої Вірменії Агріколу до Севастії для розправи над християнами. Агрікола схопив безліч християн і тримав їх у в’язниці, а його люди в цей час відловлювали диких звірів, які мали роздерти цих в’язнів на арені. Солдати Агріколи прочісували навколишні гори та ліси у пошуках звірів. Якось, полюючи на схилі гори Аргус, вони натрапили на печеру, в якій молився святий Власій, і були вражені, побачивши його в оточенні левів, ведмедів, вовків та багатьох інших тварин. Солдати з побоюванням увійшли до печери, але Святий був занурений у молитву і не помітив їх. Вони повернулися до міста, щоб повідомити про побачене правителю. Агрікола звелів їм йти назад із підкріпленням, щоб схопити святого. Коли вони повернулися до печери і сказали єпископу, що прийшли взяти його під варту, він відповів: “Будь ласка, мої діти. Я давно чекаю на ваш прихід. Ходімо в ім’я Господа”.
На шляху до правителя вони зустріли жінку з дитиною: її єдине дитя подавилося кісткою і тепер лежало при смерті біля її ніг. Жінка впізнала Єпископа. Вона почала благати його про допомогу, і він, поклавши на хлопчика руки, зцілив його.
Вони рушили далі, і їм зустрілася ще одна бідна жінка; вовк щойно забрав її єдине надбання — свиню. Святий заспокоїв її і, покликавши вовка, звелів йому принести свиню назад, і вовк послухався. Коли через деякий час святий Власій опинився на волосинку від голодної смерті у в’язниці, ця жінка зарізала свиню і принесла йому в казані м’ясо, зварене з великою кількістю квасолі. До наших днів дійшла традиція: 11 лютого, у день пам’яті священномученика Власія православні їдять свинину з квасолею на спогад цього дива.
Коли святий прийшов у місто, правитель привітав його словами: “Мені втішно бачити тебе, Власію, славний друг безсмертних богів”. “Бережи тебе Бог, о правителю,” – відповів Власій, – “Але не називай богами тих жалюгідних духів, які не можуть принести тобі ніякої користі”.
Агриколі не вдалося лестощами змусити Єпископа зректися Христа, і він наказав зазнати його мук. Спочатку його жорстоко били, потім стругали тіло овечим гребенем із гострими зубцями.
Одночасно зі святим Власієм перед правителем постали жінки-християнки зі своїми дітьми. Агрікола сказав їм, що вони можуть врятувати себе та дітей, принісши жертву богам. Жінки вдали, що згодні, і побажали обмити ідолів в озері, щоб їхня жертва була чистішою. Імператор не став заперечувати. Жінки, прийшовши до річки, кинули ідолів у воду і ті потонули.
Розгніваний імператор наказав убити жінок на очах їхніх дітей, а єпископа втопити там, де лежали на дні ідоли. Але святий Власій осяяв себе хрестом і пішов водою. Солдати, які намагалися його схопити, потонули. Він повернувся на берег у сяйві небесного світла, а правитель, дізнавшись про диво, наказав обезголовити його, щоб бути впевненим у його смерті. Це сталося у 316 році.
Ім’я священномученика Власія зустрічається у всіх стародавніх церковних календарях, а в Європі він вважається покровителем овець і людей, які страждають на хвороби горла. Частка його мощей є ще у монастирі Діонісіат на Горі Афон. Святого Власія споконвіку особливо шанують у Вірменії.
