Святі 12 мучеників – Памфіл пресвітер, Валент (Уалент) диякон, Павло, Порфирій, Селевкий, Феодул, Іуліан, Самуїл, Ілля, Даниїл, Єремія, Ісая постраждали під час гоніння на християн за імператора Діоклістиана .
Святий мученик Памфіл, уродженець міста Берита (Бейрут), здобув освіту в Олександрії, після чого був поставлений пресвітером у Кесарії. Він багато попрацював над звірянням та виправленням текстів Нового Завіту, пошкоджених переписувачами. Виправлені копії святий Памфіл переписував і розсилав охочим їх мати.
Таким чином ним було навернено до Христа багато язичників. Його працями та турботами в Кесарії було зібрано велику бібліотеку духовних книг, що служила християнській просвіті. Блаженний Ієронім (IV – початок V ст.) дуже шанував святого Памфіла і вважав себе щасливим, бо знайшов і зберігав деякі його рукописи.
Святому Памфілу, в благовісті віри Христової, активно допомагали святий Валент, диякон Єлійської церкви, людина похилого віку, яка чудово знала Святе Письмо, і святий Павло, що горів вірою і любов’ю до Христа Спасителя. Усі троє були ув’язнені на 2 роки у в’язницю правителем Кесарії Палестинської Урбаном.
У правління його наступника Фірміліана в Єгипті було засуджено і відправлено до Кілікії (Мала Азія) на золотоносні копальні 130 християн. Їх проводжали до місця вигнання п’ятьох юнаків-братів. На шляху до Єгипту вони були затримані в Кесарії і кинуті до в’язниці за сповідання Христа.
Юнаків привели на суд до Фірміліана разом із ув’язненими раніше святими Памфілом, Валентом та Павлом. Назвавшись іменами старозавітних пророків – Іллі, Єремії, Ісаї, Самуїла та Данила, на запитання про їх батьківщину юнака відповідали, що вони є громадянами Єрусалиму, розуміючи під цим небесний Єрусалим. Фірміліан нічого не знав про місто з такою назвою, оскільки на місці Єрусалиму, зруйнованого імператором Титом у 70 році, було збудовано імператором Адріаном (117–138) місто, яке на той час називалося Елій-Адріан. Фірміліан довго мучив юнаків, намагаючись дізнатися про місцезнаходження невідомого міста і схилити юнаків до віровідступництва; нічого не добившись, правитель віддав їх усічення мечем разом із Памфілом, Валентом та Павлом.
Насамперед довелося постраждати слузі пресвітера Памфіла 18-річному юнакові Порфирію, лагідному і смиренному. Почувши про винесений смертний вирок мученикам, він просив дозволу у правителя поховати тіла засуджених після їхньої страти, за що був умертвлений і спалений на вогнищі.
Свідок цього мучеництва, благочестивий християнин Селевкий, колишній воїн, вітаючи подвиг страждальців, підійшов до Памфіла перед стратою і розповів йому про мученицьку кончину святого Порфирія. Він тут же був схоплений воїнами і за наказом Фірміліана усічений мечем разом із засудженими.
Один із слуг правителя, Феодул, людина похилого віку та таємний християнин, вітаючи мучеників, ведених на страту, поцілував їх та просив помолитися за нього. Він був приведений воїнами на допит до Фірміліана і за наказом останнього розіп’ятий на хресті.
Юнак Іуліан, родом каппадокієць, підходячи до Кесарії, побачив тіла святих, кинуті без поховання на поживу звірам. Підійшовши до них, Іуліан схилив коліна і поцілував тіла страждальців. Воїни, що стояли осторонь, схопили його, повели до правителя, який засудив святого Іуліана на спалення. Тіла всіх 12 мучеників перебували без поховання протягом 4-х днів. Ні звірі, ні птахи не торкнулися їх. Збентежені цією обставиною, язичники дозволили християнам взяти тіла мучеників і поховати їх.
