В ім’я Отця і Сина та Святого Духа!
“Істинно, істинно кажу вам: відтепер бачитимете небо відкритим і Ангелів Божих, що сходять і сходять до Сина Людського” (Ів.1:51).
У недільному євангельському читанні ми чули слова Господа Ісуса Христа про відкрите небо. Хто з нас не захотів би увійти до нього! Для того ми й створені, щоб наслідувати Царство Небесне; до того ми й покликані, щоб заповнювати ті спорожнілі місця, звідки впали злі ангели; для того й небо відкрите, щоб входити до нього.
Але як ми можемо входити в відкрите для нас небо, не маючи крил, щоб злітати у висоту небесну? Адже ми не Ангели, а люди, обтяжені тяжкістю тіл. Та й Ангели, хоч і крила мають, але, згідно з теперішнім читанням зі Святого Євангелія, не злітають на небо, а сходять: будете бачити й Ангелів Божих, що сходять…, а не злітають.
Цей євангельський образ показує християнам дві умови праведного життя – споглядання як богомислення і діяльність як працьовитість. Богомислення – це ангельські крила, працьовитість – шлях сходження. Недостатньо нам на крилах богодумства злітати вгору, личить і ногами працюючи, підніматися. Адже й Ангели сходили, щоб кожен бажаючий міг із землі зійти у відкрите небо. Слава Богу, що відкрите для нас небо, тільки не лінуємося самі входити в нього.
Відтепер, – сказано, – бачитимете небо відкритим. Що означає відтепер? Це означає, з цієї Святої Чотиридесятниці як часу особливої помірності та молитви. Помірність називають основою всіх чеснот. Утримання в їжі нехай буде однією з основ духовних сходів, покаяння ж нехай буде іншою основою цих сходів – як піст від злих справ. Це два бруси, між якими кріпляться щаблі чеснот.
Навіщо треба утримуватись у їжі? Відомо, що піст висушує наше тіло, послаблює в нас тілесні бажання, гріховні пристрасті, тим самим приборкує всю ворожу силу проти нас. Поститися в їжі треба саме для того, щоб, висушивши в собі болото плотських пожадань, здолати і перемогти силу і фортецю диявола, що воює з нами в першу чергу через наше власне тіло.
Навіщо треба утримуватись від злих справ? Потрібно знати, що у злих справ два види: одні відбуваються від немочі, наприклад від плотської хтивості. Інші ж злі справи відбуваються від певної особливої злості: гріх заздрості, вбивства, гріх пограбування та лихоїмства, гріх поїдання та винищення ближнього; і це є найлютіші гріхи, найважчі. Бо гріхи тілесної хтивості – це гріхи немочі людської, які помірністю в їжі приборкуються; гріхи ж, скоєні злобою, суть гріхи ворожнечі сатанинської.
Справжній піст є відчуження від лих, стриманість мови, відкладення люті, брехні та клятвозлочинів. Без цього духовного посту піст не принесе користі. Молитва, милостиня, милосердя, дружелюбність, боголюбство, смиренність, чистота, цнотливість та інші подібні до цього добрі властивості та справи, а також уважне дотримання всіх Божих заповідей – все це суть сходів, що ведуть на небо.
Великий проповідник покаяння Іван Хреститель закликав у юдейській пустелі, звертаючись до народу, що приходить: “Покайтеся… створіть же гідний плід покаяння” (Мт.3:2,8). Що означає гідний плід покаяння?
Як пояснюють тлумачі, праця покаяння тільки тоді задовільна, коли вирівнюється за тяжкістю з якимось скоєним великим гріхом; і скільки людина попрацювала перед гріхом, стільки ж вона має попрацювати Богові. За словами апостола: “Як ви зраджували органи ваші в рабській нечистоті та беззаконні, так тепер уявіть органи ваші в рабській праведності на справі святій” (Рим.6:19). А святий Григорій називає людину деревом, що від плоду пізнається, кажучи, що за плодами, а не за листям або корінням покаяння впізнається. Адже і Господь прокляв дерево, що має листя, але безплідне. Людина, журячись про скоєні гріхи, знаходить корінь покаяння – помисел і намір сповідати гріхи; листя – це здійснення сповідання Богу гріхів перед духовним отцем і обіцянка виправитися; а плоди – виконання обіцяних праць. Достойні плоди покаяння ті, які порівнюються працями своїми з якістю та кількістю вчинених насамперед гріхів. Несправедливим є покаяння того християнина, який деяким коротким і легким обмеженням потреб свого тіла хоче очиститися від довгих і важких смертних гріхів.
“О, грішна людина, що живе без покаяння в гріхах своїх, немов у багнюці валяється, покаяння ж своє на майбутній час, на старість відкладає! Якщо незабаром не покаєшся, повір Ангелу Божому, що присягнув, що часу вже не буде” (Об’явл.10:6).
Несподівано нападе на тебе смертельна хвороба: захочеш покаятися, а часу вже не буде. Раптом нападе кара Божа: захочеш виправитися, а часу вже не буде. Потрапиш до рук ворогів видимих і невидимих: захочеш поплакати за гріхи, а часу вже не буде. Раптом прийде остання година життя твого, стануть перед обличчям твоїм гріхи: захочеш ти тоді й найважче прийняти на себе покаяння, але часу вже не буде. Тепер, тепер, не відкладаючи, поки маєш час для покаяння, подумай про гріхи свої, покайся по-справжньому, а потім часу вже не буде. Амінь.
Святитель Дмитрій Ростовський
