Блаженна Матрона (Матрона Димитрієвна Ніконова) народилася 1885 року в селі Себіно Тульської губернії, у бідній багатодітній родині. Тому до народження дитини батьки вирішили віддати її до притулку, боячись, що не зможуть прогодувати ще один рот. Але мати якось побачила дивний сон про білого птаха надзвичайної краси, але сліпого. Вважаючи сон віщим, вона залишила думку про притулок.
Дочка народилася сліпою, причому не просто сліпою – у дівчинки зовсім не було очей, а очні западини закривалися щільно зімкнутими віками. Але мати любила свою дитину, а Господь дав їй духовний зір, обравши її для особливого служіння. До речі, розповідають і про зовнішній, тілесний знак богообраності Матрони – на її грудях була опуклість у формі хреста, нерукотворний хрестик. При хрещенні дівчинку назвали Матроною на честь преподобної Матрони Константинопольської.
Вже з раннього дитинства своїми вчинками та словами Матрона показувала свою обраність – з восьмирічного віку лікувала хворих та передбачала майбутнє людям. Вона відчувала наближення небезпеки, передбачала стихійні та суспільні лиха. За її молитвою люди отримували зцілення від хвороб і втіху в скорботах.
Дізнавшись про цей дар, до неї потягнулися відвідувачі з навколишніх сіл і міст, з інших повітів і навіть губерній. І всім вона допомагала, а бажаючи віддячити Матроні, люди залишали її батькам продукти та подарунки. Так сліпа дівчинка стала головною годувальницею в сім’ї, а зовсім не тягарем. Але в 17 років Матроні випало нове випробування – у неї відняло ноги, і до кінця днів своїх вона була сидячою. Але ніколи не нарікала через свою недугу…
А люди тисячами продовжували приходити до неї по допомогу, що зрештою не могло не привернути на той час увагу влади. Тому, щоб не наражати своїх батьків на небезпеку, Матрона перебралася до Москви, де простіше було втекти, і де вона прожила до кінця життя. Столицю блаженна дуже любила, казала, що «це святе місто, серце Росії», хоча тут вона стала бездомною мандрівницею, постійно переїжджаючи і живучи часом у жахливих умовах. Але скрізь вона продовжувала подвижницьке життя, вдень приймала відвідувачів, а ночами молилася.
У роки Другої світової війни Матрона приймала до сорока людей щодня. Люди приходили до неї зі своїми бідами, душевним та тілесним болем, з питаннями про своїх близьких. Вона нікому не відмовляла у допомозі, відповідала на запитання – хто живий, а кого вже нема. І ні з кого нічого не брала, але зцілюючи хворих, вимагала від них віри в Бога та виправлення гріховного життя.
Матрона не була суворою, була терпима, співчутлива, тепла, завжди радісна, ніколи не скаржилася на свої хвороби та страждання. Матрона не вчителювала, вона давала конкретну пораду, молилася і благословляла, вчила не засуджувати ближніх, жити з молитвою, любити та прощати старих та немічних.
До останніх днів життя вона жила праведно і продовжувала приймати відвідувачів.
Блаженна передбачила свою смерть за три дні і померла 2 травня 1952 року у Москві. За її бажанням вона була похована на Данилівському цвинтарі.
Більш ніж через тридцять років після смерті Матрони, її могила стала одним із святих місць, куди приїжджали люди з усіх кінців зі своїми бідами та проханнями.
А в березні 1998 року з благословення Патріарха Московського і всієї Русі Алексія II на Данилівському цвинтарі було знайдено чесні останки блаженної стариці Матрони. І після закінчення роботи комісії з розкриття поховання, мощі Матрони 1 травня були перенесені до Покровського монастиря, куди і почалося масове паломництво до святої.
У 1999 році блаженна стариця Матрона була канонізована Православною церквою в лику святих.
