В основі іконопису лежить канон, тобто правило. З іншого боку, під час роботи у художників постійно виникає питання багато питань, особливо, коли пишуть ікони нещодавно уславлених святих – мучеників, праведників, блаженних XX століття.
Немає іконографії, що чітко склалася, зате є прижиттєві фотографії, які начебто повинні допомогти в роботі. Але не все так просто.
Свята Матрона Московська була канонізована як місцевошанована свята в 1999 році, а в 2004 відбулося загальноцерковне прославлення блаженної. Часу минуло зовсім небагато, але вже склалася традиція зображати святу Матрону незрячою, тобто такою, якою вона була в житті. Цей образ пізнаваний і улюблений віруючими.
Водночас ікона – не портрет. Згідно з догматом про іконопочитання, через образ ми торкаємося преображеної людини, причасника Божественного життя. Тому святих пишуть, не наголошуючи на фізичних недоліках. Згадаймо ікони святого преподобного Серафима Саровського: він постає як старець трохи згорблений, але не згорблений.
Таким чином, склалося два ізводи: із закритими та з відкритими очима. Під час створення ікони художники обов’язково показують ескіз священникові та просять його благословення. Рішення приймає або настоятель храму, котрому пишеться образ, або духівник замовника ікони. Таким чином іконописці уникают самодіяльності.
