Одного разу ченці розмовляли про смирення. Один із знатних громадян міста Гази, чуючи слова, що чим більше хто наближається до Бога, тим більше бачить себе грішним, дивувався і говорив:
– Як це може бути?
І не розуміючи, хотів дізнатися, що означають ці слова. Один монах сказав йому:
-Знаменитий пане, скажи мені, ким ти вважаєш себе у своєму місті?
Він відповів:
– Вважаю себе великим та першим у місті.
-Якщо ж ти підеш у Кесарію, то ким вважатимеш себе там?
– Останнім із тамтешніх вельмож.
Якщо ж ти поїдеш в Антіохію, ким ти будеш там себе вважати?
– Там вважатиму себе лише одним із простолюдинів.
Якщо ж підеш у Константинополь і наблизишся до царя, то там ким ти вважатимеш себе?
Майже жебракам.
— Отак і святі,— сказав чернець,— що більше наближаються до Бога, то більше вбачають себе грішними. Бо Авраам, коли побачив Господа, назвав себе землею та попелом.
