
Протягом тепер уже минулих підготовчих тижнів до Великого Посту словами Христа, образами євангельськими Церква закликала нас глибоко вдивитись у нашу власну душу і в наше життя: що треба в ній змінити, у чому треба покаятися.
Тепер настав новий час: час Великого Посту. Протягом наступних тижнів ми чутимемо не про себе самих, а про те, що благодать Божа здійснила над людьми, які зуміли покаятися, які зуміли звернутися всією думкою, всією душею, всім поривом душі до Бога, що над ними здійснив Господь! Один за одним проходитимуть образи святих…
Але сьогодні, майже на межі цих двох часів – підготовчих тижнів та Посту – стоїть образ святителя Григорія Палами. І те, що він говорить нам, – таке важливе, таке значне, що на цьому треба зупинитися, бо тільки з того, що він говорить нам, ми можемо зрозуміти ту славу, ту велич, ту справді Божественну красу, яку ми бачимо у святих.
Серцевина вчення святителя Григорія Палами полягає в тому, що благодать не є якимось створеним даром, який Бог нам дає, водночас залишаючись Сам іншим по відношенню до цього дару. На підставі досвіду всієї Православної Церкви, її святих, її подвижників і, особливо, тих афонських святих і подвижників, серед яких він жив, він вчив, що благодать – це Сам Бог, який ніби прилучає нас до Своєї Божественної природи, роблячи нас через це долучення богами за причетністю.
Думаючи, що благодать є лише даром Божим, але не Самим Богом, Який Себе нам віддає, західні богослови стверджували непрохідність провалля між Богом і людиною, творінням і Творцем. Якими б не були дорогоцінні Божественні дари, вони залишаються створеними, і вони нас з Богом не можуть поєднати інакше як любов’ю і вдячністю. Але ні! Досвід Церкви нам каже, що благодать є Самим Богом, Себе нам віддає, і що, приймаючи благодать, ми робимося учасниками Божественної природи…
Коли тепер проходитимуть перед нами образи святих, пам’ятатимемо, що вони – не тільки люди, які були осяяні розумом, очищені в серці, а що це люди, які прийняли Бога в себе, як залізо може бути пронизане вогнем, і які стали вже на землі видінням того, до чого покликане все творіння, коли Бог буде всім у всіх.
Тому радітимемо величі нашого покликання, радітимемо про те, що ми покликані воістину долучитися до Бога, але також пам’ятатимемо, що статися це може, якщо ми здійснимо подвиг віри, залишимося Богу вірними, станемо подвижниками, рівнятимемось на образ стародавніх подвижників, які зуміли віддати кров і прийняти Дух. Нехай дасть нам Господь і натхнення, і сили, і бажання, і Він дасть нам і плоди. Амінь.
Святитель Антоній Сурожський