“Немає більше тієї любові, як якщо хтось покладе душу свою за друзів своїх”. (Ін.15: 13)
В ім’я Отця і Сина та Святого Духа!
Улюблені брати і сестри, Свята Церква як мати ніжно дбає про наше спасіння, враховуючи всі наші людські немочі і намагаючись нас благодатно підкріпити в моменти нашого розслаблення. Згадка про Хрест Христовий, поклоніння йому становить для християнина найкращу втіху в усіх скорботах і болях його і особливо захищає від лукавих духів на всіх життєвих шляхах.
Така сила Животворчого Хреста Христового, тому й нині, у середині Великого посту, коли сили подвижників слабшають і християни втомлюються, Церква поклала винести хрест на середину святого храму для цілування та споглядання, для того, щоб з благоговінням дивлячись на нього і прикладаючись до нього, черпали ми від цієї святині для себе бадьорість духу і йшли на подальше вчинення важкого, але корисного великопостого шляху.
Адже кожен віруючий знає, що нелегкі подвиги посту, коли ми намагаємося утриматися від їжі та ще важче подвиги посту та покаяння духовні. Справді, утримати мову свою від лихослів’я, не лукавити, не обманювати, придушити в собі дух самолюбства, гордині, намагатися здійснити корінний переворот на користь добра у всій своїй суті – це подвиг найважчий.
Початок гріха, заволодівши одного разу людиною, нелегко піддається упокоренню та придушенню. Пригнічене в одному напрямку, воно виявляється в іншому і, порушуючи душевний спокій, збуджує боротьбу духовну. Ось тому часто й у найблагочестивіших і ревно налаштованих християн є на шляху покаяного подвигу деяка втома, моральна напруга ніби слабшає. Все це Свята Церква знає і тому закликає всіх стомлених від подвигу Великого посту під покров Христового Христа.
Як мандрівник, який серед дороги, втомившись, сяде відпочити під тінь гіллястого дерева, буває особливо щасливий у цей час, так і для благочестивого християнина таке ж значення має виніс Хреста під час великопостного періоду.
Згадка про Хрест, про постраждалого на ньому заради спасіння людей Христа Спасителя, про ті благодатні засоби, які Він дарував усім працюючим і обтяженим (пор.: Мф.11:28) для їхнього морального підкріплення, все це може підбадьорити і освіжити християнську душу , полегшити і заспокоїти її скорботи та втому.
Утім, є і такі християни, котрі зовсім не слухають голосу Церкви; вони продовжують жити своїм колишнім гріховним життям: їжа в них залишається все та ж вишукана, ті ж забави і задоволення, ті ж пересуди, злослів’я, суєта, марнослів’я, марнославство. Таким людям Хрест нагадує, щоб вони отямились, він нагадує їм про Божественного Суддю : “Горе вам, – каже він, – якщо постане перед Ним невиправленими і неочищеними”.
“Бог зганьбленим не буває, суворо помститься Він тим, хто хресні заслуги Його не шанує і дароване нам спасіння” – так кожному нехтючому про своє спасіння мовить Хрест Христів, щоб засоромити будь-яку людину, яка ще не втратила совісті остаточно. Чи не затремтить будь-яка душа від страху, думаючи про свою винну перед Розіп’ятим Христом?
Але разом із грізним нагадуванням про суд Хрест закликає дбати про своє спасіння, і про те, що ще не все втрачено навіть для найгіршого грішника; Хрест Христовий, будучи знаменням майбутнього Суду, разом з тим є і знаменом любові, безмежної любові до нас Спасителя і Господа, що ця саме нескінченна любов довела Його до Хреста, до смерті, а тому, що б не було, зневірюватися не слід. Господь готовий будь-якої миті прийняти наше покаяння і простити нас.
Винсячи на середину храму Хрест Христів для викриття недбалих християн, Свята Церква водночас і підбадьорює їх, і шляхом викриття та підбадьорення спрямовує на шлях спасіння. Ось для якої мети винесено нині на середину храму Святий Хрест Христовий.
Так, для кожного з нас він зрозуміло говорить, що Господь наш Ісус Христос, який зазнав на хресті болісної смерті, полюбив нас найбільшою любов’ю. Любов людська, навіть найвідданіша, не може зрівнятися з любов’ю Господа нашого Ісуса Христа до нас! Христос, коли ми ще були немічні, у певний час помер за грішників. Бо мало хто помре за праведника; хіба за благодійника, можливо, хтось і наважиться померти. Але Бог Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас, коли ми ще були грішниками (Рим.5:6-8).
Христос Свою безмежну любов до нас доводить тим, що Він, будучи Істинним Богом, що сидить на Престолі слави Своєї, сходить з Неба на землю, стає людиною, вступає в у тяжкі умови життя людського, терпить поневіряння, скорботи, труди, тридцять років носить в Собі думку, що Він повинен тяжко постраждати на Хресті, три з половиною роки терпить при Собі Юду, зрадника Свого, і поводиться з ним як з другом, нарешті, піддається жахливим приниженням, мукам, смерті – і при всьому цьому анітрохи не холоне в Своїй любові до людського роду, який довів Його до Хреста!
Навпаки, Він день і ніч з цілковитою любов’ю дбає про спасіння людей, наставляє їх з терпінням і поблажливістю, доброчинить, лікує, воскрешає мертвих, прощає людям їхню злість і жорстокість, плаче про їхню завзятість і смерть, молиться Батькові Небесному навіть за Своїх розпиначів, просячи відпустити їм найтяжчий гріх – гріх вбивства Христа. Жертва любові, принесена за нас Боголюдиною, така велика, що думка людська втрачається, коли намагається обійняти і усвідомити її собі. Неможлива любов, велика любов до нас Боголюдини, яка поклала душу Свою навіть не за друзів, а за ворогів Своїх.
Зазвичай, за природним законом і за почуттям справедливості і подяки, на кохання відповідають коханням, кохання з одного боку викликає любов іншої сторони. Тому і ми на безмежну любов до нас Спасителя повинні відповідати повною, готовою на всі жертви любов’ю до Нього. Чи ми любимо Господа нашого за Його безмежну любов до нас?
Відповіддю це питання служить наше життя, наша поведінка. Ознакою істинної любові людей до Нього Сам Спаситель поставив виконання ними Його заповідей: Хто має Мої заповіді і дотримується їх, той любить Мене (Ів.14:21). Тому якщо в нашому житті здійснюється Закон Христів, якщо ми виконуємо Його заповіді і дотримуємося слова Його, то ми істинно любимо Його. Якщо ж ми чинимо всупереч заповідям Христа, то або зовсім не любимо Його, або любимо лише на словах.
Одну із заповідей Христових ми чули з нині шанованого Євангелія. “Хто хоче йти за Мною, – говорить Господь, – відречися від себе, і візьми хрест свій, і йди за Мною”. (Мк.8: 34). Ця заповідь Христова вимагає від нас, щоб ми відреклися від себе, тобто відмовилися від свого самолюбства, від усіх гріховних уподобань і гріховних діл і взагалі від своєї волі, підкоривши її беззаперечно Божій волі. Вона вимагає також, щоб ми взяли хрест свій, тобто терпляче і покірно несли тяжкі праці самовиправлення та самовдосконалення, праці, пов’язані з виконанням усіх наших обов’язків, поневіряння, скорботи, нещастя – взагалі все те, що пошле нам Промисл Божий. Заповідь вимагає далі, щоб ми йшли за Христом, тобто щоб ми любили вчення Христове і Закон Христів і своє життя скеровували за прикладом Його життя, в дусі любові самовідданої.
Інша заповідь, виконувати яку також наказав Сам Господь, полягає у любові до наших ближніх. “Нову заповідь даю вам, – сказав Господь учням Своїм, – любіть один одного; як Я полюбив вас, так і ви нехай любите один одного. По тому дізнаються всі, що ви Мої учні, якщо матимете любов між собою (Ів.13:34 і 35).
Отже, ми тоді тільки будемо істинними учнями Господа і наша любов до Нього тільки тоді буде істинною любов’ю, коли ми виконуватимемо і заповідь про любов до ближнього – любов, подібну до тієї, якою Він полюбив Своїх учнів, тобто коли ми полюбимо своїх ближніх так , що душу свою готові покласти за благо і спасіння їх.
Отже, браття і сестри, у Великодній час, що залишився до Святої Пасхи, не полінуємося здійснювати рятівний подвиг стриманості, посту і молитви, постараємося посилити подвиг покаяння з щиросердечним бажанням морального очищення з тим наміром, щоб досягти вічного спасіння з Христом Спасителем нашим. Амінь.
Святитель Іоан, архієпископ Шанхайський
