Повного життя преподобного Якова не дійшло до наших часів. Достеменно відомо, що з юних літ Яков полюбив полюбив посницьке життя, став монахом й смиряв плоть свою, постом та молитвою. Читав з насолодою Божественні книги і Господь відкрив йому їх премудрості.
Очистивши розум свій спершу молитвою, довго подвизався як монах, згодом його ревну віру та проповідь помітили і тоді Яков єпископського сану сподобився.
У роки ж іконоборців (місяцеслов розповідає, що за царювання Копроніма примушували його відмовитися від поклоніння чесним іконам, але він не покорився). Багато напастей довелося притерпіти святому: вигнення з кафедри, гоніння, голод і спрагу, хвороби. У поневірянні, в лютому томлінні блаженну свою душу Яков передав у руки Бога, задля якого до смерті подвизався і від якого прийняв Царство Небесне, навіки радіючи.
