Страсний тиждень – головний тиждень року в житті кожного християнина. У ці дні необхідно по можливості відкласти всі справи, взагалі забути про себе, про свої турботи і проблеми, дрібні та нікчемні в порівнянні з тими, що більше двох тисяч років тому відбувалося в Палестині.
Тоді, думаючи про Христа, про те, що відбувається насправді в ці дні, ми досягнемо і тієї великої суботи, коли Христос упокоївся в труні, – до нас прийде спокій. І коли вночі ми почуємо звістку про Воскресіння, тоді ми теж зможемо раптом ожити від цього страшного заціпеніння, від цієї страшної смерті Христової, вмирання Христового, якому ми хоч скількись долучимося протягом страсних днів.
Щодня цього тижня по-своєму важливий.
У Великий понеділок Церква згадує кілька подій з Нового Завіту: прокляття безплідної смоковниці, притчі про двох синів і про злих виноградарів, що символізують Ізраїльський народ, що зрікся Христа, і всяку людину, яка не приносить добрих плодів свого життя; а також пророцтва Спасителя про Свої прийдешні страждання. До цього приєднується спогад про старозавітного Йосипа, як прообраз Христа в Його стражданнях і подальшу перемогу.
У Євангеліях розповідається про те, що після урочистого входу до Єрусалиму, того ж дня Ісус пішов із міста до Віфанії і провів там ніч. Повертаючись зранку до Єрусалиму, Христос захотів їсти. Він підійшов до смоковниці (тобто інжирного дерева), але не знайшов на ній плодів. Євангеліст Марк пояснює це тим, що ще не був час збирання смокв (Мк.11:13). І тоді Спаситель сказав смоковниці: “Нехай же не буде від тебе плоду повік. І смоковниця відразу засохла”. (Мт.21:19).
Деякі читачі дивуються наче з несправедливості Господа: як це так Він покарав ні в чому не винне дерево, хоча воно за всіма законами природи просто не могло тоді принести плодів. Не треба дивуватися, адже йдеться лише про дикоросле дерево, а застосовувати щодо бездушних предметів категорії справедливості абсурдно. Прокляття смоковниці не більше, ніж символ, яким Христос хотів сказати людям щось важливе.
Святитель Іоан Златоуст так пояснює вчинок Спасителя: «Христос завжди чинив милосердно і нікого не карав, тим часом належало Йому показати і досвід Свого правосуддя, щоб і учні, і юдеї дізналися, що Він хоч і міг висушити, подібно до смоковниці, своїх розпиначів, однак добровільно видає Себе на розп’яття, і не висушує їх. Він не захотів показати цього над людьми, але явив досвід Свого правосуддя над рослиною».
Ще раніше апостоли хотіли попросити свого Вчителя дати їм владу звести вогонь на самарянське селище, в якому їх не прийняли. Господь заборонив їм це, сказавши: “Не знаєте, якого ви духа; бо Син Людський прийшов не губити людські душі, а рятувати”. (Івана 19:55-56).
Син Божий, Суддя всесвіту, єдиний раз виявив Себе в якості судді, але не людини, а бездушного дерева, яке, до того ж, за переказами, вже було підточене хробаками.
Це диво також має важливе моральне значення для кожної людини. Кожної миті людина повинна бути готова до зустрічі з Богом, щоб не виявитися тоді духовно порожньою і безплідною. «Покарання висохлої за безплідність смоковниці, убоїмося, браття, принесемо гідні плоди покаяння Христу, який подає нам велику милість», – молиться Церква цього дня.
Здійснивши диво зі смоковницею, Спаситель прийшов до Єрусалимського храму і навчав там народ. Тут же до Нього підійшли первосвященники і старійшини народу і намагалися підловити Його в словах. У відповідь Христос сказав їм притчу про злих виноградарів, які били, а то й убивали всіх слуг, посланих господарем, а потім убили й сина власника виноградника, щоб опанувати спадщину. Тож коли прийде господар виноградника, що зробить він із цими виноградарями? – запитав Ісус у старійшин і первосвященників. Тоді вони змушені були, по суті, виголосити суд над собою: лиходіїв цих віддість на злу смерть, а виноградник перейде іншим виноградарям, які будуть віддавати плоди у свій час. (Мф.21: 41).
За святоотцівським тлумаченням, виноградник у цій притчі означає народ ізраїльський, якого Господь закликав зберігати справжню віру в Єдиного Бога серед мороку язичництва і від якого чекав духовних плодів. Іудеї, однак, постійно відступали від Бога і вбивали Його посланців, праведників та пророків. Спадкоємцями цих убивць і стали більшість сучасних Христа юдеїв. Тому виноградник Божий, Церква, став надбанням усіх народів, які звернулися до Христа. Разом з тим, як і будь-яка євангельська притча, історія про злих виноградарів звернена і до кожної людини. Як часто ми самі намагаємося вбити Бога в собі і в навколишньому світі, влаштувати життя без Нього. Про жахливу порожнечу: “Се, залишається вам дім ваш порожній”. (Мф.23:38), – скаже Спаситель та руйнування: не залишиться тут каменю на камені, які залишаться в душі після цього «боговбивства», і попереджає ця притча.
Кожним гріхом ми знову розпинаємо Христа – один із головних мотивів сьогоднішнього церковного богослужіння. Про це теж треба замислитись і завжди пам’ятати!
Цього ж дня Церква згадує і старозавітного праведника Йосипа Прекрасного. За свою чистоту життя він зазнав багатьох страждань: був проданий братами, обвинувачений дружиною єгипетського царедворця і був ув’язнений. Господь, однак, у всіх лихах рятував Свого угодника. Зрештою, вже Йосип, ставши радником фараона, сам врятував прощених ним братів та батька від голодної смерті. У цьому він став прообразом Христа, який багато постраждав за людей, ними і розп’ятий, але переміг смерть своїм воскресінням і тим самим дарував порятунок людському роду.
