Святий мученик Сава, за походженням готф, жив у IV столітті. На той час серед готфів проповідував християнство єпископ Вульфіл. Серед багатьох хрестилися і святий Сава.
Ставши християнином, він вів доброчесне життя, був смиренний і простий, мовчазний (але змушував замовкнути ідолослужителів), уникав жінок, усі дні проводив у молитві, часто співав у церкві та піклувався про її благоустрій. Він сміливо проповідував християнство.
Готфські князі і судді під впливом язичницьких жерців почали гоніння на християн і стали примушувати їх до смакування ідоложертвенного м’яса. Багато хто з язичників, щоб зберегти життя своїм близьким і родичам, які прийняли християнство, подавали їм замість ідоложертвенного звичайне м’ясо. Дехто з християн погодився на такий обман, але святий Сава відмовився і заявив, що християнин повинен відкрито сповідувати свою віру. За це жителі селища, де мешкав святий Сава, вигнали його, але потім просили повернутися. Коли переслідування християн посилилося, односельці святого Сави вирішили йти до судді та принести клятву в тому, що серед них немає жодного християнина. Тоді святий Сава голосно заявив: “Не кляніться за мене, бо я християнин”. Жителі пішли і присяглися, що в їхньому селі лише один християнин. За наказом судді привели до нього святого Саву. Але суддя, побачивши його бідність, вирішив, що не може ні допомогти комусь, ні зашкодити, і відпустив його.
Тим часом гоніння тривало. Незабаром один із готфських воєначальників на ім’я Афарид під час свята Великодня напав на селище. Святий Сава зібрався зустрічати велике свято з єпископом Гуфіком, але був повернутий з дороги ангелом у своє селище. На той час туди повернувся з Греції пресвітер Сапсал. Воїни схопили священника Сапсала та святого Саву, якому не дали навіть одягнутися. Священника везли на возі, а святого Саву, оголеного, вели за возом по терні, били палицею та бичами. Господь невидимо зберігав мученика, так, що коли на ранок вони досягли міста, святий Сава сказав мучителям: “Погляньте на моє тіло, чи є на ньому сліди від терну та від ваших ударів?” Воїни були здивовані, побачивши мученика здоровим і неушкодженим, без найменшого сліду перенесених мук. Тоді святого Саву розтягли на осях вози та били цілий день. Вночі одна благочестива жінка встала, щоб приготувати їжу домашнім, побачила прив’язаного мученика та звільнила його. Він став допомагати їй у господарстві. Вдень за наказом святого Афарида Сава був підвішений до поперечини будинку. Йому та священникові піднесли ідоложертвенне м’ясо і пообіцяли відпустити на волю, якщо вони скуштують його. Священник Сапсал відповів: “Ми скоріше погодимося, щоб Афарид розіп’яв нас, ніж скуштуємо м’ясо, що осквернене бісами”. Святий Сава спитав: “Хто надіслав це м’ясо?” “Владика Афарид”, – відповів слуга. “Є лише один Владика – Бог, Який на Небесах”, – сказав мученик. В люті один із слуг сильно вдарив святого Саву списом у груди. Усі думали, що мученик помре, але святий не відчував жодного болю і сказав ударившому; “Твій удар був для мене не сильнішим за те, якби ти мене вдарив м’якою вовною”.
Афарид наказав віддати святого Саву на смерть. Священника Сапсала залишили пов’язаним, а святого Саву повели до річки Муссова, щоб утопити його. Дорогою святий радісно дякував Богові за те, що Він сподобив його постраждати за сповідання Його святого Ім’я.
Слуги тим часом міркували між собою: “Чому б нам не відпустити цю невинну ні в чому людину? Афарид не дізнається про те, що ми відпустили її”. Святий Сава почув їх і вигукнув: “Виконуйте наказане вам! Я бачу Ангелів, що прийшли зі славою взяти мою душу!” Мученика кинули в річку, прив’язавши до шиї його обрубок дерева.
Святий Сава постраждав 12 квітня 372 року, коли йому було 38 років. Кати витягли тіло мученика і кинули на березі, але християни приховали його. Пізніше один із скіфських вождів, християнин Юній Саран, переніс мощі святого Сави до Каппадокії, де їх було прийнято з честю святителем Василем Великим (пам’ять 1 січня).
