Борис і Гліб були братами та синами київського князя рівноапостольного Володимира. Народилися вони незадовго до хрещення Київської Русі. В дитинстві, які і всі діти князів, отримали гарну освіту, а також читали чимало релігійної літератури, хотіли присвятити своє життя Господу. 1015 року старший брат Святополк убив своїх братів Бориса і Гліба через побоювання, що вони можуть стати його конкурентами у боротьбі за київський престол, яка розпочалася після того, як Володимир Святославович відійшов у вічність.
У князя Володимира було дванадцять синів від різних дружин. Старші діти Володимира жили не дружно й часто ворогували між собою. Борис і Гліб були молодшими. Їх мати була з Волзької Булгарії. Вони були виховані в християнському благочесті і любили один одного.
Коли сини почали дорослішати, Володимир доручив їм управління територіями. Борису дістався Ростов, а Глібу — Муром.
Незадовго до своєї смерті великий князь Володимир покликав Бориса до Києва і направив його з військом проти печенігів. Незабаром після від’їзду Бориса Володимир помер. У цей час в столиці виявився один Святополк, який не забарився скористатися своїм становищем і самовільно захопив владу в Києві, проголосивши себе Великим князем Київським. Він задався метою швидше позбутися братів-суперників, поки ті нічого не зробили.
Борис, тим часом, не знайшовши печенігів, повернув назад до Києва. Звістка про смерть батька і князювання в Києві Святополка застала його на березі невеликої річки Альта. Дружина вмовляла його піти в Київ і зайняти великокняжий престол, але святий князь Борис, не бажаючи розпочинати міжусобні чвари, розпустив своє військо.
Святополк послав Борису брехливе послання з пропозицією дружби: “Брате, хочу в любові з тобою жити, а до того, що батько тобі дав, ще додам!” Сам же, потай від усіх, направив найманих вбивць, вірних йому бояр Путша, Талеця, Єловіта (або Єловіча) і Ляшко вбити Бориса.
Святий Борис був сповіщений про таке віроломство Святополка, але не став ховатися і, подібно до мучеників перших століть християнства, з готовністю зустрів смерть. Вбивці наздогнали його, коли він молився за утренею у недільний день 24 липня 1015 року в своєму наметі на березі річки Альти. Тіло його завернули в шатро, поклали на віз і повезли до Києва. Тіло Бориса привезли таємно у Вишгород і поховали в церкві святого Василя. Йому було близько 25 років.
В живих ще залишався князь Гліб Муромський. Святополк вирішив хитрістю заманити Гліба у Київ: до Гліба відправили гінців з проханням приїхати в Київ, бо батько тяжко захворів (для чого Святополк і приховував батькову смерть). Гліб негайно сів на коня і з малою дружиною помчав на поклик. Але його наздогнав гінець від брата Ярослава: “Не їдь до Києва: батько твій помер, а брат твій Борис убитий Святополком!”.
У глибокій скорботі святий князь волів краще померти, аніж вести війну з братом. Зустріч Гліба з вбивцями сталася в усті річки Смядині, неподалік від Смоленська. Він звернувся до них із зворушливим благанням помилувати його і вручив свою душу Господу. Мала дружина Гліба, побачивши вбивць, впала духом. Ватажок на прізвисько Горясер, глумлячись, наказав кухареві, що був з Глібом, зарізати князя. Той, «іменем Торчин, вийнявши ножа, зарізав Гліба, як безневинне ягня». Йому було близько 19 років.
Тіло його було кинуто на березі, просто лежало між двома колодами. Але ні звір, ні птах не чіпали його. Довго про нього ніхто не знав, але іноді в цьому місці бачили запалені свічки, чули церковний спів. Лише через багато років, за велінням князя Ярослава, останки було перенесено у Вишгород і покладено у церкві святого Василя поруч з Борисом. Пізніше Ярослав Мудрий збудував на цьому місці кам’яний п’ятиглавий Борисоглібський собор.
Життя святих страстотерпців було принесено в жертву головній християнській цінності — любові. Вони прийняли смерть в знак безмежної любові до Христа, наслідуючи його хрестні муки. Святі брати зробили те, що в ті часи на Русі, звиклої до кровної помсти, було ще новим і незрозумілим, вони показали: за зло не можна відповідати злом навіть під загрозою смерті.
Враження від їхнього вчинку було настільки велике, що вся земля визнала їх святими. Це був переворот від язичницької свідомості (владолюбство і нажива) до християнства (досягнення духовного і морального ідеалу).
Церква зарахувала князів Бориса і Гліба до лику святих за їх мученицьку смерть від одновірців. Більше того, вони стали першими за часів Київської Русі святими, яких канонізували до лику мучеників-страстотерпців. 15 травня як дата вшанування пам’яті Бориса і Гліба була вибрана не випадково. Саме цього дня їх мощі перенесли до храму у Вишгороді.
