Уродженець Олександрії, Ісидор був начальником одного з підрозділів римської армії третього століття від Різдва Христового. Він служив у роки правління імператора Діоклетіана і перебував у підпорядкуванні правителя Нумерія. Його підрозділ був посланий на Хіос, і там один із центуріонів звинуватив його у прихильності до християнського вчення. Його викликав до себе Нумерій. На питання, які стосуються цього звинувачення, Ісидор відповів: “Знай, о Правитель, що я шаную Христа і поклоняюся Його Образу; Його одного вважаю я Богом; У Ньому всі мої бажання, бо маючи Його, людина нічого більше не прагне. Він є істинним Богом, який став заради нашого спасіння істинною людиною, зберігши при цьому все своє божество і залишаючись незмінним у своїй природ”.
Розгніваний тим, що Ісидор не хоче публічно вклонитися римським богам, Нумерій наказав розтягнути його на землі, прив’язавши за руки та ноги до чотирьох стовпів, і нещадно бичувати. Потім він був кинутий у розпечену піч, але з волі Божої вийшов звідти неушкодженим. Нумерій, розгніваний і спантеличений, велів ув’язнити його до в’язниці.
Дізнавшись про те, що трапилося з сином, батько Ісидора (він був язичником) поспішив з Олександрії на Хіос, щоб просити зберегти Ісидору життя, запевняючи Нумерія, що зможе переконати його вклонитися римським богам. Нумерій віддав молодого воїна батькові, а той різними способами і лестощами спробував відвернути сина від Християнства, довести йому, що Ісус Христос був лише вискочкою, який уявив себе пророком, головою маленької юдейської секти, страченим власними співвітчизниками, і звичайно ж не за це , цивілізованому римському громадянинові з Олександрії варто було б померти. Однак Ісидор не прислухався до цих умовлянь, відповідаючи лише: “Якби твій розум не був потьмарений поклонінням хибним богам, я б декількома словами показав тобі силу Того, Хто помер на Хресті, і як багато доброго принесла нам Його смерть”.
Батько в гніві наказав прив’язати сина до диких коней і тягти вулицями. Протягнувши його гострими каменями і твердою землею, мучителі побачили, що молодий воїн ще живий. Йому відрубали голову, після чого, як мовиться в його житті, з тіла його замість крові спливло молоко. Тіло кинули в поле, в їжу хижим птахам, і поставили неподалік варту, побоюючись, що християни заберуть його для поховання. Проте одна благочестива християнка на ім’я Миропа прийшла таємно вночі зі своїми служницями, щоб забрати тіло. Солдати заснули, а жінки прокралися повз них і взяли тіло мученика. За звичаєм того часу, Миропа помазала тіло Ісидора запашним маслом і таємно поховала його.
Правитель, виявивши зникнення тіла мученика, закував недбайливих стражників у кайдани і наказав їм, таким чином скутими, вирушити на пошуки тіла, пригрозивши, що якщо тіло не буде знайдено, їм також відрубають голови. Міропа побачила на вулиці цих молодих солдатів і відчула себе нещасною від думки, що її дії можуть стати причиною їхньої смерті. Вона вийшла з дому зі словами: “Друзі мої, це я, коли ви спали, вкрала ті останки, які ви шукаєте”. Її відвели до Нумерія, і той зажадав розповіді, як вона наважилася зробити такий вчинок. Міропа відповіла: “Я наважилася, тому що зневажаю твоє розбещене язичництво”. Розлючений правитель наказав бити її важкими лозинами, а потім протягнути за волосся вулицями міста, щоб і інші люди могли бити її. Пізньої ночі того дня, коли її кинули до в’язниці, вона вже була близька до смерті.
Як розповідав в’язень, що був у в’язниці разом з нею, Миропа лежала на підлозі, тихенько молячись, і раптом близько опівночі в’язницю осяяло яскраве світло, і потім з’явився святий Ісидор в оточенні ангелів. Ісидор сказав: “Мир тобі: твоя молитва до Бога почута; ти приєднаєшся до нас і отримаєш мученицький вінець, який приготований тобі”. Коли святий Ісидор перестав говорити, Миропа востаннє зітхнула і віддала душу Богові. В’язниця наповнилася дивовижними пахощами, сторожа і в’язні були охоплені благоговійним страхом. В’язень, який розповів про останні години життя святої Миропи, згодом сам став мучеником за Христа.
Святу Міропу поховали поряд зі святим Ісидором, і понад тисячу років християни приходили сюди вклонитися цим двом мученикам. У 1130 році їхні мощі були продані безпринципними церковними служителями послу Венеції та перевезені до Італії герцогом Михайлом Домініком. В Італії їх поклали у каплиці, присвяченій св. Ісидору, при венеціанському храмі св. апостола та євангеліста Марка. У 1967 році Римська католицька церква повернула православним християнам Хіоса частину мощей святого Ісидора – праву стегнову кістку. Вона зараз зберігається у митрополичому соборі містечка Хіос, собор присвячений святим воїнам Віктору, Міні та Вінсенту. Частка мощей святого Ісидора лежить у раці із золота та оксамиту під дерев’яним різьбленим пологом у лівій частині храму. Мощей мучениці Міропи на Хіосі, на жаль, немає.
Могилки, в яких лежали тіла святих Ісидора та Миропи, знаходяться в містечку Хіосі, в “старій” церкві святого Ісидора в Платейя Айос.
