Останнім часом в Україні загострилися питання, пов’язані з мобілізацією священнослужителів. Після прийняття закону про бронювання священників, що дозволяє їм залишатися поза військовою службою, ситуація набрала неоднозначного розвитку. Зокрема, на прес-конференції Державної служби України з етнополітикии та совоби совісті (ДЕЕС) з’явилася інформація, що бронювання не поширюється на священнослужителів Української Православної Церкви (УПЦ). Цей підхід викликає серйозні сумніви як із правової, так і з духовної точки зору.
Священник і його місія
Священнослужитель — це людина, яка отримала канонічне посвячення і присвятила своє життя служінню Богові та людям. Основна місія священика полягає у духовній підтримці, молитві, наставництві й допомозі всім, хто цього потребує. Військові дії, використання зброї та участь у насильницьких конфліктах суперечать самій сутності священства.
Згідно з багатовіковою церковною традицією, священник не має права брати до рук зброю. Це принцип закладено в основі служіння, адже священник — посередник між людиною і Богом, покликаний примиряти, а не розпалювати конфлікти.
Правовий аспект: право на релігійну свободу
На міжнародному рівні право священнослужителів не брати участі у військових діях захищене кількома документами:
1. Загальна декларація прав людини (ООН, 1948), стаття 18: гарантує кожній людині право на свободу думки, совісті та релігії.
2. Європейська конвенція з прав людини, стаття 9: захищає свободу релігії, що включає право на дотримання релігійних обов’язків.
3. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, стаття 18: визнає право кожного на свободу думки, совісті та релігії, включно з правом діяти відповідно до релігійних переконань.
Ці документи чітко встановлюють, що втручання держави у релігійне життя та обмеження прав священнослужителів є неприйнятними.
Законодавство України
Конституція України також гарантує свободу віросповідання. Стаття 35 Конституції зазначає, що кожен має право сповідувати свою релігію, виконувати обряди та дотримуватися релігійних норм. Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» підтверджує, що релігійні діячі мають право на виконання своїх обов’язків без перешкод з боку держави.
Водночас законодавство України звільняє від мобілізації священнослужителів, які перебувають на офіційній посаді. Проте останні рішення щодо виключення священників УПЦ з-під бронювання суперечать цим нормам.
Чи може держава визначати “канонічність” священника?
Окремо слід зупинитися на питанні, чи має держава право втручатися у внутрішнє життя релігійних організацій та визначати, хто є священнослужителем. Це категорично неприйнятно як з точки зору права, так і церковної традиції.
Канонічність священника визначається виключно Церквою, яка його висвятила. Жодна державна установа, орган самоврядування чи політик не можуть встановлювати, чи є священник “легітимним”. Такий підхід є порушенням основоположного принципу відокремлення Церкви від держави, закріпленого у статті 35 Конституції України.
Дискримінація священників УПЦ
Рішення виключити священнослужителів УПЦ з-під дії закону про бронювання є відкритою дискримінацією. Представники УПЦ, як і священники інших конфесій, виконують важливу духовну та соціальну місію: підтримують парафіян, допомагають військовим, біженцям та постраждалим.
Дискримінація на основі конфесійної приналежності суперечить принципам рівності та недискримінації, закріпленим у міжнародному праві та Конституції України.
Отже, священнослужитель не може брати до рук зброю, і це принцип, який захищений як церковною традицією, так і міжнародним та національним правом. Втручання держави у церковне життя та дискримінація священників на основі конфесійної приналежності є неприпустимими.
Ми закликаємо органи влади діяти в рамках закону, поважати релігійні свободи та забезпечувати рівні права для всіх релігійних організацій. У непрості часи війни священники повинні мати можливість виконувати свою духовну місію на благо людей і країни.
