Пелагія була донькою знатних язичників, та пішла за християнами, увірувала в Іісуса Христа й забажала прийняти святе Хрещення. Дівчина берегла чистоту душі своєї і тіла, бо мала єдиного Нареченого – Сина Божого. Заради Нього відмовила усиновленому наступнику імператора Діоклетіана, який покохав дівчину й хотів узяти її за дружину.
Із презирством відкинула обіцянки й умовляння правителя, що теж захопився красою Пелагії, і була жорстоко покарана.
«Не потрібно мені твого царського, суєтного і тимчасового вінця, бо в Господа мого у Небесному Царстві для мене уготовані три нетлінних вінця. Перший за віру, бо я увірувала всім серцем моїм в Бога Істинного; другий за чистоту, бо я вручила Йому моє дівоцтво; третій за мучеництво, бо я хочу прийняти за Нього всяку муку й покласти душу мою заради моєї любові до Нього».
Пелагія повсякчас молилася Господу, щоб Він дав їй можливість зустрітися з єпископом Тарсійським Клиноном, який на той час переховувався від гонінь в горах. Він міг звершити над нею таїнство Хрещення. І от мрія дівчини збулася. Дорогою до своєї годувальниці в гущавині лісу свята побачила перед собою єпископа Клинона.
Його молитва мала таку силу, що із землі забило джерело. Діва зайшла в нього чисту воду, аби стати рабою Господньою. По тому вона причастилася Святих Дарів. Велика радість сповнила душу Пелагії, ніби вона піднялася над землею і її не тримає тягар буденності. Любов до Господа та слова вдячності рвалися з її грудей до Неба.
Віра в милість Божу, жертовність життя Іісуса переродили Пелагію: раніше вона була гордовитою та величною, тепер же стала смиренною та лагідною; хто знав її балакучою, нині бачив перед собою мовчазну дівчину; любов до вишуканих страв змінилася постом та утриманням; колись вона не уявляла життя без розваг, веселощів, віднині її постійно супроводжувала молитва, спілкування із Всевишнім. За Нього й пішла на муки.
Мати святої сама віддала її на суд, бо боялася гніву імператора. Діоклетіан, злісний гонитель християн, готовий був помилувати красуню Пелагію, та вона не зреклася Христа. Оголивши своє невинне тіло, дівчина спокійно увійшла до розжареної печі. І сталося чудо – вона вмить розтеклася миром, що наповнило пахощами всі вулиці й площі. Кістки святої залишилися неушкодженими. Їх, за наказом імператора, викинули за місто. Чотири лева, що прийшли з пустелі, оберігали святі мощі від диких звірів та птахів. Згодом єпископ Клинон поховав останки мучениці.
За імператора Костянтина на тому місці, де мощі святої знайшли свій останній притулок, було зведено храм. Непохитність віри, любові до Господа дали дівчині вищі блага і життя вічне. Її приклад надихає, укріплює, дає сили встояти перед щоденними спокусами, зберегти в душі хоча б краплину світла й тепла.
