Сьогодні в день заговіння перед Великим Постом наша увага звернена до спогаду Адамового вигнання з раю, ми повинні з вами згадати спочатку, а як же сталося це велике горе, трагедія в історії роду людського.
Єву створив Господь з ребра Адамового, показуючи тим самим, що Єва однієї природи і плоті та рівної гідності з ним. Господь, створивши перших людей, помістив їх у раю. Це був прекрасний сад, в якому був надлишок земних благ і незвичайна краса і блаженство. Там текли річки й росли дерева з чудовими плодами. Серед тих дерев було одне особливе дерево – дерево пізнання добра та зла. Бог заборонив Адаму та Єві куштувати плоди цього особливого дерева, щоб не померти. Зі всякого іншого дерева в саду Адамові і Єві було дозволено їсти. Таким чином, якщо не враховувати дерева пізнання добра і зла, у перших людей було достатньо плодів. Та вони і не хотіли їсти плоди, які Бог заборонив куштувати. Вони любили Бога, але недовгим було блаженство перших людей у раю.
Диявол, який задовго до творіння людини вже відпав від Бога, позаздрив людині і, вселившись у змія, він і сказав до жінки: “Чи справді Господь Бог велів вам не їсти ні з якого дерева, що в саді?”. Жінка відповіла змієві: “Нам дозволено їсти плоди з дерев, що в саді. Тільки плід з дерева, що посеред саду, Бог наказав нам: “не їжте його, ані не доторкайтесь, а то помрете”. І сказав змій до жінки: “Ні, напевно не помрете! Бо знає Бог, що коли скуштуєте його, то відкриються у вас очі, і ви станете, як Бог, що знає добро й зло”. Тож побачила жінка, що дерево було добре для поживи й гарне для очей і приманювало, щоб усе знати; і взяла з нього плід та й скуштувала й дала чоловікові, що був з нею, і він теж скуштував» (Бут. 3:1-6).
Біблія називає сатану батьком брехні та людиновбивцею. Це ми бачимо з історії гріхопадіння Адама та Єви. Сатана придумав брехливу історію, в якій Бог, ніби обмежує в чомусь людину, боячись її конкуренції. Відразу після гріхопадіння, здавалося б, розкрилися очі Адама – він став бачити власну голизну, якої раніше не помічав. І для прикриття цієї голизни наші прабатьки використали листя дерев. Але, побачивши себе такими, якими вони були насправді, вони осліпнули духовно. Адам, почувши голос Божий, вжахнувся і перше, що спало йому на думку – це як би скоріше сховатися від очей Божих. Яке засліплення! Адже він прекрасно знав, що від Бога сховатися неможливо. Зрадники завжди бояться зустрітися з тим, кого зрадили.
А те, що вчинили перші люди, було справжньою зрадою у відношенні до Бога.
Бог простив їм першу зраду і дав шанс повернутися до Себе, але, на жаль, люди ним не скористалися. Жінка почала оправдуватися тим, що її спокусив змій. А Адам у всьому звинувачував жінку, котру дав йому Господь. Ось вона… остання розмова людини із Богом у раю: «Чи не їв ти з дерева, що я наказав тобі не їсти?”. Чоловік відповів: “Жінка, яку ти дав мені, щоб була зо мною, дала мені з дерева, і я їв”. Тоді Господь Бог сказав до жінки: “Що ти це наробила?” Жінка відповіла: “Змій обманув мене, і я їла» (Бут. 3:11-13).
Так перша людина зрадила в раю Бога, одна одну та саму себе. Створена для царювання над матеріальним світом, вона перетворилася на жалюгідне створіння, ховаючись під кущами від свого Творця, докоряючи Йому за жінку… котру Ти мені дав. Такою вона стала через отруту сатанинської брехні. І, виконавши волю свого ворога, людина сама стала ворогом Бога, порушення заповідей Божих, яке виражалося в непослуху, ховається дуже багато гріхів: це і зречення від Бога; це і падіння в гординю; це і лукавство, і брехня, які відразу входять у життя і в єство Адама і Єви.
Так і в нашому житті кожен гріх, скоєний нами, тягне за собою інший гріх, і цей нерозривно, жорстко зв’язаний ланцюг поневолює людину. Адам і Єва були вигнані Богом з раю, і біля входу в рай був поставлений херувим з вогненним мечем, який закривав вхід у цей прекрасний сад. Адам, коли позбувся цього блаженства, гірко плакав. Адам прирік на страждання рід людський. Хоч цей вчинок був його особистим гріхом, гріхом прабатьківським, але є в догматизмі таке поняття, як первородний гріх. Він включає усі наслідки гріхопадіння Адамового. Вони страшні, вони тотальні, вони руйнівні: у болях жінка народжуватиме дітей; земля проклята через гріх людський, терня й осот буде родити вона, і лише титанічною людською працею буде вона здатна давати прекрасні і добрі плоди.
Усі стихії світу осквернилися гріхом людським. До тваринного світу увійшли ворожнеча, ненависть, кровожерливість, яких раніше вони не мали. Людське єство розстроїлося, втратило гармонію. Особа людська розпалася на дух, душу і тіло, які борються одне з одним і живуть абсолютно різними інтересами і різними прагненнями.
Нарешті, смерть увійшла до роду людського, і тіло людини стало смертним. І схильність до гріха з’явилася після гріхопадіння Адамового, і багато інших страшних наслідків. Господь не залишає Своє творіння, не відвертається від людини. Так, Він виганяє людей із раю. Проте саме цим вигнанням Господь дає людині ще один шанс, він хоче спасти людину від вічної смерті. А через тисячі років Сам Господь зійде на землю в Особі Свого Сина, Ісуса Христа, щоби допомогти нам на цьому нелегкому шляху.
Перед початком Великого Посту Церква пригадує нам плач Адама, котрий зрозумів, що втратив найбільшу свою мрію – стати схожим на Бога. Цей плач стосується всіх нас, бо кожен із нас має над чим задуматися: а чи не проженуть і мене з раю за те, що я зробив та й продовжую робити у своєму житті? Для цього ми і входимо в Піст, щоби докласти якнайбільше сил для спасіння власної душі, щоби вирватися із гріхів та навчитися жити просто: жити в любові, а не в ненависті. І дай Бог, щоб цей час Святої Чотиридесятниці, в який ми з вами вступаємо, був часом повернення блудних, грішних дітей до Отця Небесного, Який любить нас. Амінь
Протоієрей Віталій Захленюк
