Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа!
Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці та Діви Марії – перше велике свято церковного року. І протягом усього року Церква нагадує про життя, служіння і подвиг Пресвятої Богородиці. У цьому святі прихована велика таємниця, а також настанова для кожного з нас. Пресвята Богородиця народилася від святих та праведних богоотець Іоакима та Анни. Протягом багатьох років вони залишалися безплідними і просили у Господа, щоб Він дарував їм дитину. Вони досягли похилого віку, коли їхнє прохання було виконане, і вони стали батьками Пресвятої Діви Марії. Іоаким та Анна виховували Марію у благочесті, передали їй те головне, що батьки повинні передавати своїм дітям, – віру в Бога та любов до Нього. Все їхнє життя було присвячене Господу, і свою єдину дитину вони присвятили Богу.
Серед предків Пресвятої Богородиці були і праведники, і грішники. Але протягом багатьох століть людський рід готувався до великої таємниці боговтілення. І ця таємниця, яка переродила світ і змінила хід історії, почалася з Різдва Пресвятої Богородиці, тому що Господь вибрав Її від початку віків, щоб Вона стала Матір’ю, вмістилищем Бога Живого. І, як мовиться в службі Різдва Пресвятої Богородиці, Вона стала тими дверима, якими в людство прийшов Сам Господь. Її чрево стало ширшим за небеса, бо вмістило Самого Бога. І Пресвята Богородиця приготувала Себе до цього всім Своїм життям, починаючи з раннього дитинства, яке провела при Божому храмі. Життя Пресвятої Богородиці було віддане Богу – цілком і без залишку.
Ми живемо в такий час, коли рідко хто ставить віру в Бога на перше місце, не кажучи вже про те, що багато людей взагалі живуть без Бога і без Церкви. Є чимало людей і серед віруючих, для яких Бог – далеко не головне: в одних на першому місці сім’я, в інших – робота, у третіх – кар’єра, у четвертих – здобуття земних благ. Такі люди нерідко вважають себе віруючими і навіть церковними, але Богові вони присвячують лише той час, що залишився від земного життя, можливо кілька хвилин на день або одну-дві години на тиждень, коли заходять до храму, щоб помолитися і поставити свічки. Все ж таки решту часу вони живуть, як невіруючі. Господь чекає від нас не цього: Він чекає, що ми все життя віддамо Йому, як ми чуємо в ектеніях на Богослужінні: «Весь живот наш Христу Богу предадим». Це не означає, що ми повинні відмовитися від усього земного – від сім’ї, роботи, і повністю зануритися лише у молитву та релігійне життя. Але все, що ми робимо в земному житті, має бути пронизане вірою в Бога, освячено релігійним ідеалом. Ми повинні все своє життя звіряти з євангельськими заповідями, і все, що б ми не робили, робити для Божої слави.
Кожен із нас десь працює. Ця робота може бути лише засобом для заробітку, а може бути, водночас, і служінням Богу. А наша сім’я може стати малою церквою, щоб у ній царював Господь, як і у Своїй Церкві. Ми можемо навчати дітей наукам і мистецтвам, щоб вони в земному житті процвітали, але можемо і повинні, якщо ми є істинними християнами, перш за все відкрити їхні душі для віри в Бога. Цьому вчить нас життя Пресвятої Богородиці та Її батьків, святих та праведних Іоакима та Анни. І невипадково на кожному отпусті весь рік наприкінці Богослужіння ми згадуємо саме їх, святих та праведних Іоакима та Анну. Поминаємо саме тому, що багато в чому завдяки їхній вірі таємниця нашого спасіння стала реальністю, бо віру та любов до Бога вони передали своїй Пресвятій Дочці.
І ми повинні не тільки радіти з того, що істинна віра в Бога була передана від старозавітних праведників Пресвятій Богородиці, а від неї перейшла до нас, але й щодня втілювати в життя той ідеал, який написаний для нас в Євангелії. Нам належить відповідати перед Господом не тільки за себе, а й за наших дітей. Як ми їх виховали? Чому навчили? Що їм передали? Якщо ми навчили їх тільки тому, як добре влаштуватися в житті та зробити кар’єру, це означає, що ми – погані батьки. Якщо ж ми прищепили їм любов і довіру до Бога, то ми виконали свій батьківський християнський обов’язок.
Молімося Господу, Його Пречистій Матері та святим Іоакиму та Анні, щоб вони допомогли нам виховати в собі страх Божий і передати дітям нашим ту віру, яка стане для них «джерелом води, що тече в життя вічне» (Ін. 4,14).
Амінь!
Автор: прот. Роман Діулін,
настоятель Різдво-Богородичного храму с. Миньківці
