Преподобний Никита сповідник, ігумен обителі Мідікійської, народився в Кесарії Віфінській (північний захід Малої Азії) у благочестивій родині. Мати померла на 8-й день після його народження, і батько на ім’я Філарет постригся в ченці. Дитина залишилася під опікою бабусі, яка виховала його в істинно християнському дусі. З юнацьких років святий Никита прислуговував у церкві та перебував у послуху у самітника Стефана. З його благословіння святий Никита попрямував до Мидікійського монастиря, де ігуменом був святий Никифор (пам’ять 13 березня).
Через сім років доброчесного життя в монастирі, що славився суворістю статуту, преподобний Никита був висвячений на пресвітера. Преподобний Никифор, знаючи святе життя молодого ченця, доручив йому керування обителю, оскільки сам був тяжко хворий.
Не шкодуючи сил, преподобний Никита став дбати про процвітання та благоустрій монастиря. Особистим прикладом суворого чернечого життя він наставляв братію. Незабаром слава про високе життя насельників обителі залучила туди багатьох, хто шукає порятунку. Через кілька років кількість ченців збільшилась до 100 осіб.
Коли преподобний Никифор у глибокій старості відійшов до Господа, братія одностайно обрала ігуменом преподобного Никиту.
Господь удостоїв святого Никиту дару чудотворення. За його молитвою глухонімому юнакові повернувся дар мови; дві біснуваті жінки отримали лікування; позбавленому розуму повернувся розум, і багато інших хворих зцілювалися від своїх недуг.
У ті роки при імператорі Леві Вірменині (813–820) відновилася іконоборча єресь та посилилося гоніння на святі ікони. Православних єпископів виганяли. У Царгороді в 815 році був скликаний собор єретиків, на якому вони скинули з престолу святого патріарха Никифора (806-815; 828), а на його місце обрали єретика з мирян Феодота. На місце засланих та ув’язнених православних єпископів було також поставлено єретики. Імператор закликав до себе ігуменів всіх монастирів та намагався залучити їх до іконоборчої єресі. Серед покликаних був і преподобний Никита, котрий твердо стояв за православне сповідання. За його прикладом всі ігумени залишилися вірними шануванню святих ікон. За це їх посадили до в’язниці. Преподобний Никита мужньо зазнав всіх випробувань та підтримував твердість духу в інших ув’язнених.
Тоді імператор і лжепатріарх Феодот вирішили хитрістю вловити затятих. Їм оголосили, що імператор дарує всім свободу і дозволяє поклоніння іконам за однієї умови: якщо вони приймуть причастя від лжепатріарха Феодота. Довго сумнівався преподобний, чи може він вступити у церковне спілкування з єретиком, але інші в’язні благали його причаститися разом із ними. Поступаючись їх благанням, преподобний Никита пішов у храм, де для обману сповідників були виставлені ікони, і прийняв Причастя. Але коли він повернувся до себе в монастир і побачив, що гоніння на ікони продовжується, то покаявся у своєму вчинку, повернувся до Константинополя і став безбоязно викривати іконоборчу брехню. Всі вмовляння імператора були відкинуті.
Преподобний Никита знову був ув’язнений у в’язницю, де пробув шість років, до смерті імператора Лева Вірменина. Там, переносячи голод і скорботи, преподобний Никита силою своїх молитов творив чудеса: за його молитвою Фригійський цар без викупу відпустив двох бранців; троє людей, які зазнали корабельної аварії, про яких молився преподобний Никита, були хвилями викинуті на берег.
У 824 році за нового імператора Михайла (820-829) преподобний Никита відійшов до Господа. Тіло його було перевезено на кораблі до Мидікійського монастиря єпископом Ефеським Феофілом та архієпископом Солунським Йосипом. На шляху до монастиря похоронну процесію зустрів єпископ Плусіадський Павло з багатьма ченцями та мирянами. Від труни преподобного Никити відбувалося багато зцілень. Він був похований у гробниці свого наставника преподобного Никифора. Після поховання біля гробниці святого також відбувалися чудеса.
