Мучениця Євлалія жила в Іспанії, поблизу міста Варкіона (нині – Барселона), її виховали батьки в християнській вірі та благочесті. Уже в 14-річному віці дівчина проводила відокремлене життя в батьківському домі, займаючись разом із деякими ровесницями молитвою, читанням Святого Письма та рукоділлям.
Під час гоніння на християн, розпочатого імператорами Діоклітіаном (284-305) і Максиміаном (284-305), у місто Варкіон прибув правитель Дакіан для знищення християн. Почувши про це, дівчина вночі таємно пішла з дому і до ранку була в місті. Насилу пробравшись крізь натовп народу, дівчина сміливо викрила суддю за те, що він примушує людей відрікатися від Істинного Бога і приносити жертву бісам.
Дакіан велів нещадно бити святу палицями, але вона твердо переносила катування і сказала судді, що Господь позбавив її відчуття болю. Мученицю повісили на дереві й залізними гачками здерли їй шкіру, а потім стали палити її рани свічками. Під час мук Дакіан запитав святу: “Де ж твій Бог, Якого ти закликаєш?” Вона відповіла, що Господь поруч із нею, але Дакіан через свою нечистоту не може Його бачити. Під час молитви святої: “Це бо, Бог допомагає мені, і Господь Заступник душі моєї” (Пс: 53-16 ), – полум’я свічок звернулося на мучителів, які впали на землю.
Мучениця Євлалія стала молитися, щоб Господь взяв її до Себе, і з цією молитвою померла. Люди побачили білу голубку, що вилетіла з її вуст до неба. Тіло святої вночі було поховано християнами. Батьки мучениці, які знайшли її вже постраждалою, плакали, але й раділи, що їхню доньку зараховано до сонму святих мучеників.
Коли святу Євлалію знімали з дерева, один із християн, на ім’я Фелікс, сказав із радісними сльозами: “Панно Євлаліє, ти раніше за нас вінця мученицького сподобилася!” Свята Євлалія, яка померла три дні тому, повернула до того, хто говорив, обличчя і посміхнулася. Мученик Фелікс незабаром сам прийняв кончину за Христа (пам’ять його 22 серпня).
