Преподобний Онуфрій жив у повній самоті в дикій пустелі 60 років. Замолоду він виховувався у Фіваїдському монастирі Еріті. Дізнавшись від старців про велику тяжкість і висоту життя пустельників, яким Господь посилає через Ангелів Свою допомогу, преподобний Онуфрій загорівся духом наслідувати їх подвиги. Вночі він таємно вийшов із обителі і побачив перед собою світлий промінь. Святий Онуфрій злякався і вирішив повернутися, але голос Ангела-охоронця змусив його на подальший шлях. У глибині пустелі преподобний Онуфрій знайшов пустельника і залишився вчитися в нього пустельному життю та боротьбі з диявольськими спокусами. Коли старець переконався, що святий Онуфрій зміцнився у цій страшній боротьбі, він довів його до вказаного місця для подвигів і залишив одного. Щороку старець приходив до нього, а через кілька років, прийшовши до преподобного Онуфрія, помер.
На прохання преподобного Пафнутія преподобний Онуфрій розповів про свої подвиги, праці і про те, як Господь потішив його: біля печери, де він жив, виросла пальма фініків і відкрилося джерело чистої води. Дванадцять гілок пальми по черзі приносили плоди, тому преподобний не терпів голоду та спраги. Тінь пальми вкривала його від полуденної спеки. Ангел приносив святому хліб щосуботи і неділі причащав його, як і інших пустельників, Святих Тайн.
Преподобні розмовляли до вечора. Увечері між старцями з’явився білий хліб, вони скуштували його з водою. Ніч старці провели у молитві. Після ранкового співу преподобний Пафнутій побачив, що обличчя преподобного Онуфрія змінилося та злякався за нього. Святий Онуфрій сказав: “Бог, Милосердний до всіх, послав тебе до мене, щоб ти поховав моє тіло. Сьогодні я закінчу моє тимчасове життя і відійду до життя нескінченного, в спокої вічному до Христа мого”. Преподобний Онуфрій заповідав святому Пафнутію, щоб він розповів про нього всім братам-подвижникам і всім християнам заради їхнього спасіння.
Преподобний Пафнутій просив благословення залишитися в пустелі, але святий Онуфрій сказав, що на це немає волі Божої та наказав повернутися в обитель і розповісти всім про життя Фіваїдських пустельників. Благословивши преподобного Пафнутія, попрощавшись із ним, святий Онуфрій довго зі сльозами молився, потім ліг на землю, промовив свої останні слова: “У руки Твої, Боже мій, віддаю дух мій”, – помер.
Преподобний Пафнутий з плачем віддер від свого одягу підкладку і загорнув у неї тіло великого пустельника, поклав в ущелині. Потім він почав молитися, щоб Господь дозволив йому до кінця життя залишитися на місці подвигів преподобного Онуфрія. Раптом печера впала, пальма засохла, а джерело вичерпалося.
Зрозумівши, що йому немає благословення залишитися, преподобний Пафнутій вирушив назад.
Через 4 дні преподобний Пафнутій дійшов до печери, де його зустрів пустельник, який перебував у пустелі понад 60 років. Крім двох інших старців, з якими він трудився разом, цей пустельник нікого не бачив. Весь тиждень подвижники проводили на самоті в пустелі, а в суботу та неділю сходилися разом для псалмоспіву. Харчувалися вони хлібом, що його приносив Ангел. Оскільки була субота, пустельники зібралися разом. Скуштувавши отриманий від Ангела хліб, вони всю ніч провели у молитві. Ідучи, преподобний Пафнутій запитав імена старців, але вони сказали: “Бог, хто знає все, знає і імена наші. Поминай нас, нехай сподобимося бачити один одного в гірських селищах Божих”.
Продовжуючи шлях, преподобний Пафнутій зустрів оазис, який вразив його красою та великою кількістю плодоносних дерев. З пустелі до нього вийшли четверо юнаків, які тут жили. Юнаки розповіли преподобному Пафнуцію, що в дитинстві вони жили в місті Оксирінхе (Верхня Фіваїда) і разом навчалися грамоти. Вони горіли бажанням присвятити своє життя Богові. Домовившись піти в пустелю, юнаки вийшли з міста і після кількох днів шляху досягли пустелі. Їх зустрів сяючий світлом чоловік і привів до старця-пустельника. “Ось уже шість років, – сказали юнаки, – ми живемо на цьому місці. Старець наш прожив тут один рік і переставився. Ми живемо зараз одні, харчуємося плодами дерев, а вода у нас із джерела”. Юнаки назвали свої імена. Це були святі Іоанн, Андрій, Іракламвон (Іраклемон) та Феофіл. Весь тиждень юні пустельники трудилися окремо один від одного, а в суботу та неділю сходилися в оазис і підносили спільну молитву. У ці дні був Ангел і причащав їх Святих Тайн. Заради преподобного Пафнутія вони не пішли в пустелю, а цілий тиждень молилися всі разом. Наступної суботи та неділі святий Пафнутій разом з юнаками сподобився причаститися з рук Ангела Святих Тайн і почути сказані Ангелом слова: “Хай буде вам їжею нетлінною, веселістю нескінченною і життям вічним Тіло і Кров Господа Ісуса Христа, Бога нашого”.
Преподобний Пафнутій зухвало випросив у Ангела дозволу до кінця днів залишитися в пустелі. Ангел відповів, що Бог вказав йому інший шлях – повернутися до Єгипту і розповісти всім християнам про життя пустельників.
Прощаючись із юнаками, преподобний Пафнутій через три дні шляху вийшов до краю пустелі. Тут був невеликий скит. Братія зустріли його з любов’ю. Преподобний Пафнутій розповів усе, що дізнався про святих отців, котрих зустрів ним у глибині пустелі. Братія докладно записали оповідання преподобного Пафнутія і поширили його по інших скитах та монастирях. Преподобний Пафнутій дякував Богові, що сподобив його дізнатися про високе життя пустельників Фіваїдської пустелі, і повернувся до своєї обителі.
