Церква і життя

Тихо на землі – ніч, люди сплять. Не сплять лише пастухи, що стережуть стадо овець поблизу невеликого іудейського міста Віфлеєма.  Пастухи ні про що особливо і не думають, аж допоки перед ними не з‘явиться Ангел з небесною радісною звісткою, він сповістить, що народився Бог, Котрий недалеко в печері, лежить у яслах,  як звичайне маленьке дитятко.  […]

«Де ж Він – новонароджений Цар?» – таке дивне питання ставили чужинці на вулицях Єрусалиму. Люди відповідали їм: “Кого ви маєте на увазі?” Незнайомці запитули знову: “Де нам знайти новонародженого Царя Юдейського?” Але у відповідь жителі міста лише знизували плечима: “Про що говорили ці дивні люди? Цар Юдейський? Ніколи не чули”. Чужинці розповіли: «Ми прибули

Вірян Української Православної Церкви на Кореччині обурив інцидент, який трапився під час прощання у Корці з загиблим захисником. Тоді благочинний ПЦУ Іван МАЦИКАНИЧ заявив, що «запросити московського священника (священника УПЦ – ред.) на похорон українського воїна – це те, що накрити труну російським прапором». Болем відізвалися ці слова у мами загиблого воїна із Жадківки Івана

В ім’я Отця і Сина та Святого Духа. Закінчується сьогоднішнє євангельське читання дуже страшними словами: “Багато покликаних, а мало обраних… ” Господь, Який створив світ для того, щоб поділитися з ним вічною, Божественною радістю, зустрічається у цьому світі з холодною відмовою; Він закликає всіх, але бути обраним залежить від нас; Він усіх створив з любов’ю

Один цар сказав своєму мудрецю: «Мудрець, ти маєш розгадати три запитання. Розгадаєш – озолочу. Ні, так і голова з плечей!” А питання були такі: Який час найважливіший ? Яка людина найкраща? І яка справа найголовніша справа? Для відповіді цар дав мудрецю три дні. Пішов мудрець. Думав, думав, ні до чого не придумав. Йде плаче. Голову

Паїсій Святогорець розповідав: «Якось, коли я копав свій город, щоб посадити кілька кущів помідорів, до мене прийшов один відвідувач і запитав: — Що ти робиш, Геронде? – Що я роблю? – Сказав я. — Та ось сповідаю свій город. — Та як же, Герондо, — спантеличився він. — Невже город теж потребує сповіді? — Звичайно,

«Кесарю – кесареве а Боже – Богові» (Лк.20:25). Цей вислів означає, що кожній людині своє. У наш час замість «кесареве» треба поставити «житейське», і сказати: житейське своєю чергою, а Боже – своєю. А то всі кинулися на одне житейське, Боже ж залишають наостанок. Тому воно стоїть не тільки не на своєму місці, тобто не на

«Бо Він знає наш склад, пам’ятає, що ми – перст» (Пс. 102:14) У цьому бачимо причину Його співчуття. Він знає наше безсилля. Недолугі, слабкі часто заважають жити. Вони затримують зайнятих людей; непридатні для боротьби, нездатні дати добру пораду, вони не потрібні керівникам; ними нехтує і мислитель, вони його не розуміють; і у справах, не надаючи

«Стало темно, а Ісус не приходив до них» (Ін. 6:17) У ранній молодості ми дратуємося та нарікаємо при появі найменшої хмаринки на нашому горизонті. Нам хотілося б, щоб сонце ніколи не переставало світити, щоб шлях наш був усіяний квітами, щоб навколо нас безперервно лунав безтурботний сміх та радісні пісні. Але з роками ми більш схильні