Свята Нонна, мати святителя Григорія Богослова († 25 січня 389 р.), була дочкою християн Фільтатата і Горгонії, тітки святителя Амфілохія, єпископа Іконійського (пам’ять 23 листопада). Батьки виховали її в християнському благочесті. Свята Нонна була одружена з Григорієм Аріанзьким, багатим власником земель в Аріанзинському і Назіанзинському округах. Шлюб був вигідний за земними розрахунками, але важкий для благочестивої душі Нонни.
Григорій Аріанзький був язичником, послідовником секти верховників (іпсистаріїв), вшановував верховного бога і дотримувався деяких іудейських обрядів; водночас він поклонявся вогню. Благочестива Нонна багато молилася, щоб навернути чоловіка до святої істини.
Син святої Нонни святитель Григорій Богослов так писав про це: “Не могла вона переносити цього спокійно, щоб однією половиною бути в єднанні з Богом, а іншою частиною самої себе – залишатися у відчуженні від Бога. Навпаки, вона бажала, щоб до союзу плотського приєднався і союз духовний. А тому день і ніч припадала до Бога в пості та слізно просила у Нього дарувати спасіння чоловікові”.
За молитвами святої Нонни, Григорій прийшов на Перший Вселенський Собор у Нікею. Він був висвячений у сан пресвітера, а потім єпископа Назіанзинського і цілком присвятив себе Церкві. Одночасно з його хіротонією на єпископа, свята Нонна була висвячена на дияконису. З такою ж ревністю, як вона виховувала дітей, свята Нонна стала займатися благодійністю.
“Вона знала, – каже святитель Григорій Богослов, – одну істинну шляхетність – бути благочестивою і знала, звідки ми прийшли і куди підемо; витрачала своє майно для Бога і для жебраків, особливо ж для збіднілих родичів”.
Останні роки життя принесли святій Нонні багато смутку. У 368 році помер її молодший син Кесарій, молодий чоловік, котрий подавав блискучі надії; наступного року померла дочка. Мужня стариця переносила ці втрати з покірністю волі Божій.
370 року єпископ Григорій, тоді вже глибокий старець, брав участь у висвяченні святого Василія Великого на єпископа Кесарійського. Свята Нонна, яка трохи була молодшою за свого чоловіка, також готова була перейти в інше життя, але молитвами люблячого сина на деякий час утримана була на землі.
“Мати моя, – писав її син, – завжди була міцна і мужня, все життя не відчувала недугів; але її спіткала хвороба. З багатьох страждань, щоб не примножувати слова, назву найтяжче – відраза від їжі, яка тривала багато днів і не виліковувалася жодними ліками. Як же живить її Бог? Не манну посилає, як давним-давно Ізраїлеві; не камінь розверзає, щоб вилити воду спраглим людям; не через воронів живить, як Іллю; не через виверженного пророка насичує, як колись Даниїла, що томився голодом у рові. Але яким же чином? Їй уявилося, нібито я, особливо нею коханий(вона і уві сні не віддавала перевагу мені перед будь-ким іншим), з’являюся до неї раптом уночі з кошиком із найбілішими хлібами, потім, виголосивши над ними молитву і закарбувавши їх хресним знаменням, за введеним у нас звичаєм, подаю їй скуштувати і тим відновлюю, підкріплюю її сили. І це нічне видіння було для неї чимось справді істотним, бо з цього часу прийшла вона до тями і стала не безнадійною. А те, що сталося з нею, виявилося ясним і очевидним чином. Коли з настанням дня зайшов я до неї рано вранці, з першого разу побачив її в кращому, ніж раніше, становищі; потім став, як зазвичай, питати: як провела ніч і що їй потрібно? Вона нітрохи не зволікаючи і промовисто сказала: “Сам ти, люб’язний сину, нагодував мене і потім питаєш про моє здоров’я. Ти дуже добрий і співчутливий!” Водночас служниці показували мені знаками, щоб я не суперечив, але прийняв слова її байдуже і відкриттям істини не наводив на неї смутку”.
На початку 374 року спочив столітній старець єпископ. Свята Нонна, яка майже не виходила після того з храму, незабаром після його смерті померла на молитві в храмі 5 серпня 374 року.
