Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа!
Сьогодні Свята Православна Церква звершує особливе поминання померлих, яке зветтья Дмитрівською батьківською поминальною суботою. “Дмитрівською” вона називається через те, що звершується в найближчу суботу до дня пам’яті вмч. Димитрія Солунського. У цей день уже багато поколінь православних християн звикли приходити до храму та молитися за своїх померлих. Історія цього поминання сягає далекої давнини. Спочатку це богослужіння було днем пам’яті воїнів, які загинули під час монголо-татарської навали. Згодом стали згадувати не лише воїнів, а й членів їхніх сімей, які з часом відходили до Господа. З плином часу додалося поминання померлих під час різних епідемій, що забирали життя тисяч людей. З року в рік люди в цей день молилися за упокій душ православних християн. Пізніше ця субота стала називатися батьківською, оскільки віряни почали особливо молитися за своїх покійних батьків та рідних.
Молитва за наших померлих одновірців — це неабиякий прояв любові до них. Церква вчить нас, що завдяки нашій молитві за них Господь полегшує їхню участь у потойбічному світі. Не лише в Дмитрівську, а й в інші поминальні суботи ми молимося за всіх наших рідних та близьких, які були засновниками наших родин та цілих родів. За тих, хто помер у тяжких роботах та засланнях, терплячи за свою віру; за тих, хто поклав свою душу за свою віру та Батьківщину; за тих, про кого вже нікому молитися; за всіх, чиї діти та рідні зрадили віру і не моляться в істинній вірі за своїх померлих; і взагалі за всіх покійних, пам’ять про яких завжди в наших душах і серцях. Ми віримо, що в такі особливі дні Господь особливо чує молитву за наших померлих, а вони радіють від того, що за них молиться вся повнота Православної Церкви.
У такі дні ми повинні поспішати до храму, адже наші покійні родичі та знайомі дуже чекають на нашу молитву. Ми повинні досліджувати свій родовід, щоб згадувати якомога більше імен своїх рідних на богослужіннях не лише заупокійних, а й недільних та святкових. Ми маємо молитися за них і в домашній молитві, але жодна навіть найпалкіша домашня молитва не може замінити собою молитви спільної, церковної. Особливо важливо передавати традицію молитви за померлих нашим нащадкам, щоб, коли й ми відійдемо до Господа, за нас було кому молитися.
З плином часу традиції та звичаї піддаються змінам: дещо забувається, дещо спрощується. Навіть сам чин поховання православних вже не такий, яким був раніше. Обрядова сторона залишається незмінною, але традиції поступово забуваються. Для людей, які живуть у часи новітніх технологій, складно уявити, як нашим предкам вдавалося без телефонів настільки швидко поширювати інформацію про смерть, що на похорон збиралися родичі з різних куточків не лише області, а й країни. Все рідше люди надають увагу важливому звичаю читати Псалтир за померлого. Все частіше смерть людини стає трауром лише певної родини, а не всього села чи будинку (в місті). Раніше, коли хтось помирав, особливо в селі, зупинялася будь-яка робота: всі йшли віддати останню шану своєму односельцю. Ті, хто не міг через неміч піти до дому померлого чи до храму, виходили на дорогу, якою несли тіло, і процесія зупинялася, щоб і ці люди могли попрощатися з покійним. Тіло несли на рушниках, незалежно від відстані до кладовища — і кілометр, і два, і більше. Всі пішки супроводжували померлого, віддаючи шану як образу та подобі Божій. Все село чи будинок об’єднувалися, стаючи ніби однією сім’єю, розділяючи скорботу рідних покійного. Сьогодні ми значно відійшли від цих традицій.
І лише поминальні суботи залишаються відголоском тих традицій. Саме ці богослужіння є приводом для єднання в молитві за померлих, для єднання заради любові до них. Вони нагадують, що ми — одна православна сім’я. Традиції поховання та поминання померлих започаткували не ми, і дай Боже, щоб на нас вони не завершилися. Нехай Милосердний Господь дарує всім нам у цей особливий день дар щирої молитви за наших померлих, а тим, хто відійшов від нас, — вічної радості у Царстві Небесному. Амінь!
Прот. Андрій Муляр
