На березі Генісаретського озера між містами Капернаумом і Тіверіадою розташовувалося невелике місто Магдала, залишки якого вціліли до наших днів. Тепер на його місці стоїть лише невелике селище Медждель. У Магдалі колись народилася і виросла жінка, ім’я якої навіки увійшло в євангельську історію. Євангеліє нічого не оповідає нам про юні роки Марії, але Переказ повідомляє, що Марія з Магдали була молодою, вродливою і вела грішне життя. У Євангелії говориться, що Господь вигнав із Марії сім бісів. З моменту зцілення Марія почала нове життя. Вона стала вірною ученицею Спасителя.
Євангеліє оповідає, що Марія Магдалина слідувала за Господом, коли Він з апостолами проходив містами і селищами Юдеї та Галілеї з проповіддю Царства Божого. Разом із благочестивими жінками – Іоанною, дружиною Хузи (домоправителя Іродова), Сусанною та іншими вона служила Йому від маєтків своїх і, безсумнівно, поділяла з апостолами благовістницькі труди, особливо серед жінок. Очевидно, її разом з іншими жінками має на увазі євангеліст Лука, розповідаючи, що в момент ходи Христа на Голгофу, коли після бичування Він ніс на Собі важкий Хрест, знемагаючи під його тягарем, жінки йшли за Ним, плачучи й ридаючи, а Він втішав їх. Євангеліє оповідає, що Марія Магдалина перебувала і на Голгофі в момент розп’яття Господа. Коли всі учні Спасителя розбіглися, вона безстрашно залишалася біля Хреста разом із Богородицею та апостолом Іоанном.
Вона була вірна Йому не тільки в дні Його слави, а й у момент Його крайнього приниження і наруги. Вона, як оповідає євангеліст Матвій, була присутня і при похованні Господа. На її очах Йосип із Никодимом внесли в гробницю Його бездиханне тіло. На її ж очах вони завалили великим каменем вхід до печери, куди зайшло Сонце життя…
Вірна закону, в якому була вихована, Марія разом з іншими жінками перебувала весь наступний день у спокої, бо великий був день тієї суботи, що збігався того року зі святом Великодня. Але все ж перед настанням дня спокою жінки встигли запасти аромати, щоб у перший день тижня прийти на світанку до могили Господа і Вчителя і за звичаєм іудеїв помазати Його тіло похоронними ароматами.
Треба думати, що, домовившись іти в перший день тижня до Гробу рано вранці, святі жінки, розійшовшись у п’ятницю ввечері по своїх домівках, не мали змоги зустрітися одна з одною в день суботній, і щойно замерехтіло світло наступного дня, пішли до гробниці не разом, а кожна зі свого будинку.
Євангеліст Матвій пише, що жінки прийшли до гробу на світанку, вельми рано, під час сходу сонця; євангеліст Іоанн, ніби доповнюючи, каже, що Марія прийшла до гробу настільки рано, що ще було темно. Мабуть, вона з нетерпінням чекала закінчення ночі, але, не дочекавшись світанку, коли ще кругом панувала темрява, побігла туди, де лежало тіло Господа.
Отже, Марія прийшла до гробу одна. Побачивши камінь відваленим від печери, вона зі страхом поспішила туди, де жили найближчі апостоли Христа – Петро та Іван. Почувши дивну звістку про те, що Господа забрали з гробу, обидва апостоли побігли до гробу і, побачивши пелени і згорнутий плат, здивувалися. Апостоли пішли і нікому нічого не сказали, а Марія стояла біля входу в похмуру печеру і плакала. Тут, у цій темній труні, ще так недавно бездиханним лежав її Господь. Бажаючи переконатися, що труна справді порожня, вона підійшла до неї – і тут сильне світло раптово осяяло її. Вона побачила двох Ангелів у білих шатах, які сиділи один – біля голови, а інший – біля ніг, де було покладено тіло Ісусове. Почувши запитання: “Жінко, чому ти плачеш?” – вона відповіла тими ж словами, які щойно сказала апостолам: “Забрали Господа мого, і не знаю, де поклали Його”. Сказавши це, вона повернулася і в цей момент побачила Ісуса Воскреслого, що стояв біля гробу, але не впізнала Його.
Він запитав Марію: “Жінко, чому ти плачеш, Кого шукаєш?” Вона ж, думаючи, що бачить садівника, відповідала: “Пане, якщо ти виніс Його, скажи, де ти поклав Його, і я візьму Його”.
Але в цей момент вона впізнала голос Господа, голос, який був знайомий з того самого дня, як Він зцілив її. Цей голос вона чула в ті дні, в ті роки, коли разом з іншими благочестивими жінками ходила за Господом усіма містами і селами, де лунала Його проповідь. З грудей її вирвався радісний крик: “Раввуні!”, що означає “Учитель”.
Повага і любов, ніжність і глибока пошана, почуття вдячності і визнання Його переваги як великого Вчителя – все злилося в одному цьому вигуку. Вона більше нічого не могла сказати і кинулася до ніг свого Учителя, щоб омити їх сльозами радості. Але Господь сказав їй: “Не торкайся Мене, бо Я ще не зійшов до Отця Мого, а йди до братів Моїх, і скажи їм: “Я зійшов до Отця Мого і Отця вашого, і до Бога Мого і Бога вашого”.
Вона прийшла до тями і знову побігла до апостолів, щоб виконати волю Того, Хто послав її на проповідь. Знову вбігла вона в будинок, де ще перебували в сум’ятті Апостоли, і сповістила їм радісну звістку: “Бачила Господа!” Це була перша у світі проповідь про Воскресіння.
Апостоли мали благовістити світу, а вона благовістила самим апостолам…
Святе Письмо не оповідає нам про життя Марії Магдалини після Воскресіння Христового, але можна не сумніватися, що якщо в страшні хвилини розп’яття Христа вона була біля підніжжя Його Хреста з Його Пречистою Матір’ю та Іоанном, то, безсумнівно, що вона перебувала з ними ж і весь найближчий час після воскресіння і вознесіння Господа. Так, святий Лука в книзі Діянь апостольських пише, що всі апостоли одностайно перебували в молитві й молінні з деякими дружинами і Марією, Матір’ю Ісуса, і з братами Його.
Священний Переказ оповідає, що коли апостоли розійшлися з Єрусалима на проповідь у всі кінці світу, то разом із ними пішла на проповідь і Марія Магдалина. Відважна жінка, серце якої було сповнене спогадів про Воскреслого, залишила рідний край і вирушила з проповіддю в язичницький Рим. І скрізь вона сповіщала людям про Христа і Його вчення, а коли багато хто не вірив, що Христос воскрес, вона повторювала їм те саме, що сказала у світлий ранок Воскресіння апостолам: “Я бачила Господа”. З цією проповіддю вона обійшла всю Італію.
Переказ говорить, що в Італії Марія Магдалина з’явилася до імператора Тиверія (14-37) і благовістила йому про Христа Воскреслого. За переказами, вона принесла йому червоне яйце як символ Воскресіння, символ нового життя, зі словами: “Христос Воскрес!” Потім вона розповіла імператору про те, що в його провінції Іудеї було безвинно засуджено Ісуса Галілеянина, чоловіка святого, який творив чудеса, сильного перед Богом і всіма людьми, страчено за наклепами іудейських первосвященників, і вирок затвердив призначений Тиверієм прокуратор Понтій Пілат.
Марія повторила слова апостолів, що ті, хто увірував у Христа, спокутувані від марнославного життя не тлінним сріблом або золотом, а дорогоцінною кров’ю Христа як непорочного і чистого Агнця.
Завдяки Марії Магдалині звичай дарувати одне одному крашанки в день Світлого Христового Воскресіння поширився між християнами всього світу. В одному стародавньому рукописному грецькому статуті, написаному на пергаменті, що зберігається в бібліотеці монастиря святої Анастасії поблизу Фессалонік (Солуня), вміщено молитву, яку читають у день Святого Великодня на освячення яєць та сиру, в якій зазначено, що ігумен, роздаючи освячені яйця, каже братії: “Так ми прийняли від святих отців, які зберегли цей звичай від самих часів апостольських, бо свята рівноапостольна Марія Магдалина перша показала віруючим приклад цього радісного жертвопринесення”.
Марія Магдалина продовжувала своє благовістя в Італії та в самому місті Римі. Очевидно, саме її має на увазі апостол Павло у своєму Посланні до Римлян, де разом з іншими подвижниками проповіді євангельської згадує Марію (Маріан), яка, як він пише “багато потрудилася для нас”. Вочевидь, вона беззавітно служила Церкві і своїми коштами, і своїми працями, наражаючись на небезпеки, і розділяла з апостолами труди проповідництва.
За церковним же переказом вона пробула в Римі до прибуття туди апостола Павла і ще через два роки після відходу його з Риму, після першого суду над ним. З Риму свята Марія Магдалина вже в похилому віці переселилася в Ефес, де невпинно трудився святий апостол Іоанн, який з її слів написав 20-й розділ свого Євангелія. Там закінчила свята земне життя і була похована.
Її святі мощі були в IХ столітті перенесені в столицю Візантійської імперії – Константинополь і покладені в храмі монастиря в ім’я святого Лазаря. В епоху хрестових походів вони були перенесені в Італію і покладені в Римі під вівтарем Латеранського собору. Частина мощей Марії Магдалини перебуває у Франції поблизу Марселя, де над ними біля підніжжя крутої гори споруджено на честь її чудовий храм.
Православна Церква свято вшановує пам’ять святої Марії Магдалини – жінки, покликаної Самим Господом від темряви до світла і від влади сатани до Бога.
