Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь. Сьогоднішній день поєднав у собі дві надзвичайно глибокі події церковного життя: велике дванадесяте свято Стрітення Господнього і неділю, в яку Свята Церква нагадує нам про Страшний суд Божий. Таке поєднання не випадкове, – воно відкриває перед нами глибокий духовний сенс нашого життя як постійної зустрічі з Богом.
Слово «Стрітення» походить від слов’янського «срѣтение», що означає зустріч. Грецька назва свята – Ὑπαπαντή – також перекладається як «зустріч» або «вихід назустріч».
Історично ми згадуємо подію, описану в Євангелії від Луки: на сороковий день після Різдва Христового Пресвята Богородиця і праведний Іосиф приносять Младенця Іісуса до Ієрусалимського храму, щоб виконати Закон. Там Їх зустрічає праведний Симеон Богоприїмець, який усе життя чекав на Месію, і пророчиця Анна.
Це – зустріч Старого і Нового Завіту, зустріч людського очікування і Божого виконання, зустріч старості і вічної Молодості, зустріч людини зі Спасителем.
Але сьогоднішнє недільне євангельське читання (Мф.25:31-46) переносить наш погляд за межі історичного храму, – до останньої й вирішальної зустрічі кожної людини з Христом: зустрічі на Страшному суді.
Там Христос постає вже не як Немовля на руках Матері, а як Цар Слави, Який прийде судити живих і мертвих.
І тут ми бачимо, що зустріч з Богом буде різною і не тому, що Бог міняється, а тому, що люди приходять до Нього різними.
Для праведних ця зустріч стане радісним впізнанням. Вони почують слова: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство» (Мф. 25:34).
Чому? Бо ще за життя вони вже зустрічалися з Христом – у голодному, у спраглому, у хворому, у самотньому, у стражденному. Святитель Іоанн Златоуст навчає: «Хочеш знайти Христа? Не шукай Його лише в храмі — Він лежить при дверях у вигляді жебрака».
Для таких людей Страшний суд – це не страх, а завершення довгої дороги любові. Їхня зустріч з Богом завершиться вічним життям, повнотою радості і спілкування з Ним.
Але для інших людей ця ж сама зустріч стане болісним прозрінням. Вони теж побачать Христа, але з жахом усвідомлять, що все життя проходили повз Нього, не впізнавши Його у ближньому. І ця зустріч завершиться віддаленням від Бога, не як Його помстою, а як наслідком людського вибору жити без любові.
Отож, дорогі брати та сестри, свято Стрітення нагадує нам про те, що зустріч з Богом починається не наприкінці світу, а сьогодні. Кожен день – це мале стрітення. Кожна людина поруч із нами – це можливість зустріти Христа або пройти повз Нього. Наше серце – це храм, у який Христос хоче увійти. Те, якою буде остання зустріч, залежить від того, як ми живемо тепер: чи бачимо Христа в ближньому; чи відповідаємо на біль любов’ю; чи вміємо милувати, а не судити.
Нехай же приклад святого праведного Симеона навчить нас терпеливо чекати Бога, а неділя про Страшний суд, – жити так, щоб не боятися зустрічі з Ним, адже для тих, хто вміє любити, Стрітення ніколи не закінчиться, а триватиме у вічності. Амінь.
Автор: ієрей Василій Касянчик
