Засновник Києво-Печерської Лаври святий Антоній народився на початку XI століття у місті Любечі (поблизу Чернігова) та у Хрещенні був названий Антипою. З юних років він відчув потяг до вищого духовного життя, тлму зважився йти на Афон. В одній з Афонських обителів він прийняв постриг і почав самотнє життя в печері біля цього монастиря. Коли він набув у своїх подвигах духовного досвіду, ігумен дав йому послух, щоб він йшов на Русь і насадив чернецтво в цій новоосвіченій християнській країні. Антоній послухався.
Коли преподобний Антоній прийшов до Києва, тут було кілька монастирів, заснованих за бажанням князів греками. Але святий Антоній не обрав жодного з них, оселився у печері, викопаній пресвітером Іларіоном. Це було в 1051 році. Тут святий Антоній продовжував подвиги суворого чернечого життя, якими славився на Афоні: їжею його були чорний хліб через день і вода в дуже помірній кількості. Незабаром слава про нього рознеслася не лише Києвом, а й іншими російськими містами. Багато хто приходив до нього за духовною порадою та благословенням. Дехто почав проситися до нього на проживання. Першим був прийнятий Нікон, саном ієрей, другим преподобний Феодосій.
Преподобний Феодосій провів свою молодість у Курську, де мешкали його батьки. З ранніх років він виявив благочестивий настрій духу: щодня бував у храмі, старанно читав слово Боже, вирізнявся скромністю, смиренністю та іншими добрими якостями. Дізнавшись, що в храмі іноді не служать літургію через нестачу просфор, він вирішив сам зайнятися цією справою: купував пшеницю, своїми руками молов і спечені просфори приносив до церкви.
За ці подвиги він терпів багато неприємностей від матері, яка палко його любила, але не співчувала його прагненню. Почувши якось у церкві слова Господні: «Хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, недостойний Мене» (Мф.10, 37), він наважився залишити і матір (батько вже помер), і рідне місто і з’явилося до Києва до преподобного Антонія. . «Чи бачиш, чадо, – спитав його Антоній, – що печера моя скромна і тісна?» – «Сам Бог привів мене до тебе, – відповів Феодосій, – виконуватиму те, що ти мені накажеш».
Коли число сподвижників преподобного Антонія зросла до 12, він пішов на сусідню гору, вирив собі тут печеру і став трудитися в затворі. Феодосій залишився на колишньому місці; Незабаром він був обраний братією в ігумена і почав намагатися заснувати правильний гуртожиток за статутом цареградського Студійського монастиря. Головні риси заснованого ним гуртожитку були такі: все майно у братії має бути спільне, час проводився у безперервних працях; праці поділялися за силою кожного ігуменом; кожна справа починалася молитвою та благословенням старшого; помисли відкривалися ігумену, який був справжнім керівником усіх для спасіння. Преподобний Феодосій часто обходив келії і спостерігав, чи немає в кого чогось зайвого і чим займається братія. Часто і вночі він приходив до дверей келій і, коли чув розмову двох чи трьох ченців, що зійшлися разом, то вдаряв жезлом у двері, а вранці викривав винних. Сам преподобний був у всьому прикладом для братії: носив воду, рубав дрова, працював у пекарні, носив найпростіший одяг, насамперед приходив до церкви та на монастирські роботи. Крім аскетичних подвигів, преп. Феодосій вирізнявся великою милістю до бідних і любов’ю до духовної просвіти і намагався привернути до них і свою братію. В обителі він влаштував особливий будинок для проживання жебраків, сліпих, кульгавих, розслаблених і на їх утримання приділяв десяту частку монастирських доходів.
Крім того, щосуботи відсилав цілий віз хліба ув’язненим у в’язницях. З творів преподобного Феодосія відомі: два повчання до народу, десять повчань до ченців, два послання до великого князя Ізяслава та дві молитви.
Заснована преподобним Антонієм і влаштована преподобним Феодосієм Києво-Печерська обитель стала зразком для інших монастирів і мала велике значення для розвитку Церкви. З її стін виходили знамениті архіпастирі, ревні проповідники віри та чудові письменники. Зі святителів, пострижеників Києво-Печерської обителі, особливо відомі святі Леонтій та Ісая (єпископи Ростовські), Ніфонт (єпископ Новгородський), преподобний Кукша (просвітитель в’ятичів), письменники преп. Нестор Літописець та Симон.
