Лукілліан був язичницьким жерцем при римському імператорі Авреліані (270-275). У старості він переконався у хибності язичницької релігії, усією душею звернувся до віри у Христа Спасителя і хрестився.
Під впливом його проповіді багато язичників почали звертатися до християнства. Тоді юдеї за поширення віри в розіп’ятого ними Христа донесли на Лукілліана градоначальнику Нікомідії Сільвану. Той почав змушувати старця повернутися до ідолослужіння. За відмову святому Лукілліану розтрощили щелепу, били палицями і повісили вниз головою, а потім ув’язнили у в’язниці, де він зустрів чотирьох отроків-сповідників Христових – Клавдія, Іпатія, Павла та Діонісія. Святий Лукілліан переконував їх твердо стояти за віру, не боятися мук та смерті. Через деякий час всі вони були приведені на судилище і кинуті в розпечену піч, але дощ, що раптово став йти, погасив полум’я і святі мученики залишилися неушкодженими. Імператор засудив їх до страти, відправивши для виконання вироку до Візантії. Святі отроки були усічені мечем, а святий мученик Лукілліан численними цвяхами прибитий до хреста.
Свідком подвигу святих мучеників була свята діва Павла, яка присвятила себе служінню тим, котрі страждали за віру в Христа. Вона доставляла їжу в’язням-християнам, омивала їхні рани, приносила ліки та ховала тіла мучеників. Після смерті святого Лукілліана і чотирьох юнаків вона повернулася до Нікомідії і продовжувала своє святе служіння. Свята діва була схоплена і кинута в піч, проте силою Божою залишилася неушкодженою. Тоді її відіслали до Візантії, де свята мучениця була усічена мечем.
