Владика Кирил походив зі знатної й благочестивої християнської сім’ї. Він вивчив світські науки, у тому числі філософію, але найбільше прагнув надбати знання Святого Письма та істин християнської віри.
В юності Кирил вступив до скиту святого Макарія в Нітрійській горах, де пробув шість років. Патріарх Олександрійський Феофіл (385–412 рр.) висвятив його в сан диякона, зарахував до кліру і, побачивши його обдарованість, доручив виголошувати проповіді. По смерті Феофіла Кирил одностайно був обраний на патріарший престол Олександрійської Церкви. Дбав про утвердження своєї пастви у благочесті. Його непохитна твердість у захисті віри особливо виявилися в боротьбі з Несторієм. На III Вселенському Соборі, скликаному у 431 р. в місті Ефесі, святитель Кирило був головою.
Радикалізм і категоричність Кирила легко пояснюється його способом життя і ворожістю до всього нехристиянського нітрійських монахів, у яких він виховувався сім років. Посеред безживної пустелі, у печерах, що залишилися від фараонівських содових копалень, які були перетворені на чернечі келії, провів своє отроцтво Кирил. Втім, якраз його максималізм і допоміг в обґрунтуванні боголюдської природи Ісуса. У його роботах синтезовано христологічні ідеї Афанасія Олександрійського й антіохійської школи. У дискусії з антіохійцями йому вдалося знайти порозуміння в основному богословському питанні про незлитність і неподільність Божественної і людської природи Христа.
За темпераментом Кирил Олександрійський був людиною сильною та енергійною. І на єпископській кафедрі він проявляв себе як владний, імпульсивний чоловік. Боровся з єрессю новаціан, що відмовилися повертати у лоно Християнської Церкви тих, хто покинув її у часи гонінь. Він, користуючись підтримкою олександрійської бідноти і нітрійських монахів, закрив усі новаціанські храми, позабирав усе їхнє церковне начиння. Дуже жорсткий він був і до юдеїв.
Помер святитель Кирил 444 року, залишивши багато творінь. Особливо слід відзначити тлумачення на Євангелія від Луки, від Івана, Послання апостола Павла до Коринфян та Євреїв, а також апологію на захист християнства проти імператора Юліана Відступника (361–363). Величезне значення мають п’ять книг проти Несторія, праця про Пресвяту Трійцю під назвою “Скарб”, написаний проти Арія та Євномія, і два догматичні твори про Пресвяту Трійцю, що відрізняються точністю викладу православного вчення про Походження Святого Духа. Твір проти антропоморфізму написаний святителем Кирилом для деяких єгиптян, які через незнання представляли Бога в людському образі. Серед творінь святителя Кирила є і “Бесіди”, серед яких особливо зворушливо і повчально “Слово про кінець душі”, вміщене в слов’янській “Послєдованіє Псалтирі”.
