Святий мученик Євпсихій у Кесарії Кападокійській народжений і вихований, походив із чесного патриціянського роду, проводив непорочно у християнській цноті роки юности своєї, сивину маючи розуму і вік старості — життя чисте.
Поєднався законним шлюбом із жінкою за царювання богопротивного Юліана Відступника, і ще не розійшовся шлюбний бенкет, як показав за Христом, Богом своїм, велику ревність і любов. Було-бо в граді тому капище нечистого ідола, його ж називали Тихис, тобто “доля, чи фортуна”. Капище те відомим було, у ньому ж цар Юліан щодня приносив свої нечисті жертви, якщо був у Кесарії. Коли відбувався шлюб Євтихія, трапилося тоді й празнику нечестивому ідольському бути. І бачив Євпсихія святий еллінів (їх же небагато вже в Кесарії було), які йшли з приношенням жертви до свого капища. Розпалився ревністю до Господа і, взявши зі собою багато християн, пішов і розбив ідолів та храм ідольський зруйнував до основ.
Зразу ж про те сповіщено було цареві Юліану, а святий Євпсихій, бачивши, що має бути йому за те страждання, маєтки свої тим часом роздав убогим і приготувався до мученицького подвигу, у пості й молитвах перебуваючи. Цар же Юліан, коли почув про те, що сталося в Кесарії Кападокійській зруйнування богів його храму, сповнився люті великої, гнівався не лише на Євпсихія, а й на цілий град, і зразу звелів усіх чесних громадян схопити, з них же деяких смертю скарав, а інших у вигнання послав і маєтки їхні розграбував. Ще ж і у всіх кесарійських церков маєтки позабирав і клириків у воїнський чин записувати й в полки насилу вести звелів. У града ж забрав чесне ім’я Кесарія, яким же за царювання Клавдія його було вшановано. І звелів попереднім ім’ям називати його — Маза, так-бо раніше називався. І між селами його записав, викресливши з числа шанованих градів, і данину велику на тамтешніх мешканців, християн вірних, наклав. І зруйноване капище з великими погрозами звелів християнам відбудовувати.
А Євпсихія святого, як найпершого винуватця руйнування того, мучити й до ідольської жертви примушувати звелів. Тримали святого в кайданах і на допит часто виводили, і мучили, і до ідолослужіння примушували. Пробачити йому те дерзновення, що зруйнував храм, могли за умови, якщо поклониться ідолам. Проте Христовий воїн ніяк не корився, але мужньо стояв в ісповіданні імені Христового. Повісили його на катівському дереві й гребенями залізними обдирали його до нутрощів, але укріплював його ангел, що явився йому в муках. Тоді після довгих і важких мук мечем у голову страчений був, і видно було чудо: замість крови молоко з водою витекло з рани. І взяли вірні святе його тіло, чесно поховали.
Бідував же град від гніву катового, а найбільше тоді, коли на персів через Кападокійський край ішов, до Кесарії наближався і нахвалявся зруйнувати град до решти. Вийшов же йому назустріч святий Василій Великий, віддаючи честь як цареві й приносячи на благословення три хліби ячмінні, які сам їв. Цар звелів зброєносцям своїм хліби ті взяти, а святому Василієві дати сіна жменю з наругою, кажучи: “Ти дав нам ячмінь — їжу худоби, тому сам прийми від нас сіно”. Відповів святий Василій: “Ми, о царю, принесли тобі те, що самі їмо. Ти ж дав нам їжу худоби — справді насміхаєшся, бо не можеш сіна того владою своєю перетворити на хліб і їжу, природну для людини”.
Розгнівався ж Юліан, сказав до святого: “Знай добре, що тим сіном буду тебе годувати, коли повернуся сюди з Персії. Зруйную-бо і знищу град цей до основ і ралом те місце зорю, щоб краще жито, ніж людей, родило. Не утаїлося від мене, що твоєї ради послухавши, народ насмілився образ і храм Фортуни зруйнувати”. Це з гнівом сказавши, цар пішов у путь свою і загинув там скоро — вбив його святий великомученик Меркурій, як же про те в житі святого Василія Великого написано. Після убивства Юліана народ кесарійський збудував церкву прекрасну над гробом святого мученика Євпсихія, і струмені зцілення виточили святі його мощі на славу Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленого навіки. Амінь.
