Святий імператор Костянтин (306-337), який отримав від Церкви іменування “рівноапостольний”, а у всесвітній історії найменований Великим, був сином цезаря Констанція Хлора (305-306), який правив країнами Галлією та Британією. Величезна Римська імперія була на той час розділена на Західну і Східну, на чолі яких знаходилися два самостійні імператори, які мали співправителів, одним з яких у Західній половині і був батько імператора Костянтина.
Свята цариця Єлена, мати імператора Костянтина, була християнкою. Майбутній правитель усієї Римської імперії – Костянтин – був вихований у повазі до християнської релігії. Батько його не переслідував християн у керованих ним країнах, тоді як у всій решті Римської імперії християни зазнавали жорстоких гонінь з боку імператорів Діоклітіана (284–305), його співправителя Максиміана Галерія (305–311) – на Сході та імператора Максиміана Геркула (284-305) – на Заході.
Після смерті Констанція Хлора його син Костянтин у 306 році був проголошений військами імператором Галлії та Британії. Насамперед новим імператором було проголошено у підвладних йому ккраїнах свободу сповідання християнської віри. Фанатик язичництва Максиміан Галерій на Сході і жорстокий тиран Максентій на Заході ненавиділи імператора Костянтина і хотіли його скинути та вбити, але Костянтин випередив їх – в ряді воєн, за допомогою Божою, розбив усіх своїх супротивників. Він благав Бога дати йому знамення, яке надихнуло б його військо хоробро боротися, і Господь явив йому на небі сяючий знак Хреста з написом “Цим перемагай”. Ставши повновладним правителем Західної частини Римської імперії, Костянтин видав 313 року Міланський едикт про віротерпимість, а 323 року, коли запанував як єдиний імператор над усією Римською імперією, поширив дію Міланського едикту на всю східну частину імперії. Після трьохсот років гонінь християни вперше отримали можливість відкрито сповідувати свою віру в Христа.
Відмовившись від язичництва, імператор не залишив столицею імперії древній Рим, який був центром язичницької держави, а переніс свою столицю на схід, місто Візантію, яке і було перейменовано в Константинополь. Костянтин був переконаний, що лише християнська релігія може об’єднати величезну різнорідну Римську імперію. Він усіляко підтримував Церкву, повертав із заслання сповідників-християн, будував церкви, дбав про духовенство.
Глибоко шануючи хрест Господній, імператор бажав знайти й самий Животворячий Хрест, на якому був розіп’ятий Господь наш Ісус Христос. З цією метою він направив до Єрусалиму свою матір – святу царицю Єлену, давши їй великі повноваження та матеріальні засоби. Разом з Єрусалимським Патріархом Макарієм свята Єлена приступила до пошуків, і Промислом Божим Животворячий Хрест був чудовим чином набутий у 326 році. Перебуваючи в Палестині, свята цариця багато чого зробила на користь Церкви. Вона наказала звільнити всі місця, пов’язані із земним життям Господа та Його Пречистої Матері, від усіляких слідів язичництва, наказала спорудити у цих пам’ятних місцях християнські церкви. Над печерою Гробу Господнього сам імператор Костянтин наказав спорудити чудовий храм на славу Воскресіння Христового. Свята Єлена віддала Животворчий Хрест на зберігання Патріарху, частину ж Хреста взяла із собою для вручення імператору. Роздавши в Єрусалимі щедру милостиню та влаштувавши трапези для бідних, під час яких сама прислужувала, свята цариця Єлена повернулася до Константинополя, де незабаром померла у 327 році.
За свої великі заслуги перед Церквою і праці з набуття Животворчого Хреста цариця єлена називається рівноапостольною.
Мирне існування християнської Церкви було порушено виниклими всередині Церкви негараздами і розбратами від єресей, що з’явилися. Ще на початку діяльності імператора Костянтина на Заході виникла брехня донатистів і новаціан, які вимагали повторення хрещення над християнами, які відпали під час гонінь. Ця єресь, відкинута двома помісними соборами, остаточно засуджено Міланським Собором 316 року. Але особливо згубною для Церкви виявилася єресь Арія, що виникла на Сході, який зухвало відкинути Божественну сутність Сина Божого і вчення про Ісуса Христа. За наказом імператора був скликаний в 325 Перший Вселенський Собор у місті Нікеї. 318 єпископів зібралися на цей Собор, його учасниками були єпископи-сповідники під час гонінь та багато інших світильників Церкви, серед яких – святитель Миколай Мирлікійський. Імператор був присутній на засіданнях Собору. Єресь Арія була засуджена і складений Символ віри, в який був внесений термін “Єдиносущний Отйю”, який назавжди закріпив у свідомості православних християн істину про Божественність Ісуса Христа, Котрий прийняв людську природу для спокутування всього людського роду.
Можна дивуватися глибокій церковній свідомості і почуттю святого Костянтина, що виділив визначення “Єдиносущий”, яке він чув у дебатах Собору, і запропонував внести це визначення в Символ віри.
Після Нікейського Собору рівноапостольний Костянтин продовжував активну діяльність на користь Церкви. Наприкінці життя він прийняв Святе Хрещення, підготувавшись до нього всім своїм життям. Помер святий Костянтин у день П’ятидесятниці 337 року і був похований у церкві Святих апостолів у заздалегідь приготовленій ним гробниці.
