Преподобний Аліпій Печерський народився близько 1065 і є наслідувачем євангеліста Луки. З молодих років Аліпій був відданий батьками на навчання до грецьких иконописців, котрі прийшли, щоб здійснити розпис святої Печерської церкви. Аліпій був свідком того дивного дива, яке описане в оповіді про святу Печерську церкву, коли під час робіт іконописців із розпису вівтаря в ньому зобразилася сама собою ікона Пресвятої Богородиці, засяяла яскравіше сонця, потім голуб вилетів з її вуст і після довгого літання влетів в уста ікони Спасителя.
Аліпій прийняв чернечий постриг у Печерському монастирі від ігумена Никона і починає удосконалюватися не тільки в іконописній справі, але і в чернечих подвигах.
Іконописець ніколи не брав плати за свою роботу, якщо ж наполегливо давали гроші, він поділяв їх на три частини: першу – відкладав на усе потрібне для ікон, другу – в милостиню жебракам, третю – на потреби монастирські.
Вночі Аліпій займався бдінням, молитвою та поклонами; коли ж наступав день, то зі смиренням, безкорисливістю, чистотою, терпінням, в пості, богороздумах займався іконописанням.
З благословення ігумена преподобний Аліпій був рукопокладений у сан священника. Одного разу в монастир прийшла людина дуже хвора, якій не допомагали ніякі ліки. Преподобний Аліпій сповідав її, потім помазав її гнійні рани на обличчі фарбами для ікон, відвів до Церкви, де та причастилася Святих Христових Тайн, і після цього звелів умити обличчя водою, якою замивають руки священники після Причастя. Людина зцілилася, а її онук в подяку за чудодійне зцілення пожертвував великі гроші на монастир.
У житії преподобного Аліпія описано такий випадок: один благочестивий чоловік побудував Церкву і просив через двох ченців умовити Аліпія іконописця написати образи. Через посередників він навіть передав дошки для ікон і срібло. Але недбайливі монахи забрали срібло собі і двічі говорили цій людині, що Аліпій нібито вимагає ще. Але коли прийшов час забирати ікони, вони обмовили Аліпія та сказали, що він забрав срібло і відмовляється писати ікони. Людина ця прийшла до ігумена Никона і, розповівши про всі події, просила справедливого суду над ні в чому невинним іконописцем. Аліпія ігумен покликав до себе, а преподобний ніскілечки не знітився та велів принести дошки для написання ікон – на них дивним чином уже були написані образи Спасителя, Божої Матері і святих угодників. Ченці, котрі несправедливо поступили з преподобним Аліпієм, були вигнані з монастиря, а слава про чудеса, які відбуваються за молитвами преподобного і від написаних ним ікон, дійшла і до самого київського князя.
Одного разу попущенням Божим вигорів від пожежі в Києві весь Поділ, згоріла там і церква, в якій стояли ікони написані Аліпієм. Однак після пожежі всі сім ікон були знайдені цілими і неушкодженими. Почувши про це, князь прийшов сам подивитися на диво. Побачив і зрозумів велику силу молитви преподобного.
Коли преподобний Аліпій занедужав, одна людина просила написати його ікону Успіння Пресвятої Богородиці. Почувши про хворобу, прохач засмутився, що хворий іконописець не виконає замовлення. У ту ж ніч в келію до Аліпія прийшов Ангел, сам написав ікону і разом з нею зник. Наступного ранку ікона дивним чином з‘явилася у Церкві, прохач побачив прекрасну ікону Успіння та поспішив до монастиря, щоб розповісти. Разом з ігуменом Никоном вони прийшли до преподобного Аліпія, а той розповів їм, що ікона ця нерукотворна, а написана Ангелом Божим, після чого Преподобний з миром спочив у Господі і був похований в Антонієвих печерах Лаври.
