ЯК СВЯТКУВАЛИ П‘ЯТИДЕСЯТНИЦЮ У II–III століттях
П’ятидесятниця — найдавніше з дванадесятих свят (Великдень до дванадесятих свят не входить). Свідчення про святкування П’ятидесятниці зустрічаються у працях вчителів Церкви II–III століть: святителя Іринея Ліонського, Тертуліана та Орігена. При цьому у творах зазначених авторів П’ятидесятниця згадується у двох значеннях: як власне свято і як 50-денний післяпасхальний період (не завжди ці два поняття вдається чітко розмежувати). Святитель Іриней говорить про П’ятидесятницю як день, в який поряд з Великоднем і неділею забороняються коліноприклоніння. Тертуліан частіше вживає термін П’ятидесятниця у значенні періоду, але одного разу каже: Великдень і П’ятидесятниця «обидва є святкові дні». Ориген також явно називає П’ятидесятницю святом, ставлячи її в один ряд із неділею та Великоднем. Отже, П’ятидесятниця виникає як окреме свято наприкінці ІІ століття, а в ІІІ столітті вже разом із Великоднем та недільным днем становить сукупність святкових днів християнської Церкви.
У IV столітті П’ятидесятниця вже набуває найвищого статусу та урочистого богослужіння у всіх християнських Помісних Церквах. Історик Євсевій Кесарійський називає П’ятидесятницю «великим святом» та «святом свят». Святитель Іоанн Златоуст згадує старозавітний припис про три головні свята, коли «вся чоловіча стать має бути перед лицем Господа» (Втор.16:16), і говорить про те, що християнські свята Богоявлення, Пасха та П’ятидесятниця мають аналогічний статус у Церкві.
У «Постановах апостольських» сказано: «Відсвяткувавши П’ятидесятницю, святкуйте один тиждень»; це означає, що наприкінці IV століття вже виникає традиція святкувати тиждень після П’ятидесятниці, тобто з’являється період посвяти в зародковому вигляді.
Найдавніший опис богослужіння П’ятидесятниці дається в «Паломництві» Егерії, яка описує єрусалимську традицію IV ст. Служба П’ятидесятниці відрізнялася особливою урочистістю і за своєю природою була найяскравішим представником стаціонального богослужіння (стаціональне богослужіння – означає «богослужіння із зупинками» (від лат. statio — “зупинка”); у такому богослужінні окремі його частини відбувалися у різних частинах міста, а перехід між ними відбувався у форматі богослужбової ходи). Саме богослужіння складалося з шести частин (наслідувань), починалося воно рано-вранці, потім з перервами відбувалося в різних місцях міста і закінчувалося опівночі. З цікавих особливостей можна відзначити читання євангельського зачала про вознесіння Господа, з чого робимо висновок, що наприкінці IV століття в Єрусалимі Вознесіння Господнє ще святкували разом із П’ятидесятницею.
ЯК П’ЯТИДЕСЯТНИЦЯ СТАЛА ДНЕМ СВЯТОЇ ТРІЙЦІ?
Спостережлива і воцерковлена людина, напевно, зверне увагу: у церковному побуті це свято ми називаємо Днем Святої Трійці і настільки вже звикли до цього, що інше його найменування — П’ятидесятниця — сприймається як другорядне; у всякому разі, воно відоме не настільки широкому колу віруючих. Водночас у богослужбових книгах іменування «День Святої Трійці» відсутнє зовсім і свято називається або «П’ятидесятницею», або просто «Тижнем 8-м». Як пояснити таку розбіжність Уставу з повсякденною традицією? Для відповіді на це питання необхідно коротко простежити генезис Дня Святої Трійці, або, іншими словами, з’ясувати, як у історії і свято П’ятидесятниці стає днем особливого прославлення Святої Трійці і де? і чому? цей мотив у підсумку займає першорядне становище.
Зрозуміло, що споконвічно це свято було пов’язане виключно зі спогадом зішестя Духа на апостолів і народження Церкви, тобто з подіями новозавітної П’ятидесятниці. Проте вже на ранньому етапі (з VII ст.) до основного спогаду додається новий мотив – прославлення Святої Трійці. Першою ознакою такої модифікації можна вважати вживання піснеспіву «Відехом Світло істинне…», в якому є слова: «Неподільній Трійці поклоняємось, Та бо нас спасла є». Далі у VIII-IX ст. ця ідея набуває суттєвого розвитку: з’являються багато сучасних стихир П’ятидесятниці, які прославляють Святу Трійцю: «Відехом Світло істинне…», «Трійцю Єдиносущну піснославимо…», «Нині облачаються державою Христовою з висоти апостолі…».. і найкрасивіша стихира «Прийдіть, люди, Триіпостасному Божеству поклонімося…», її авторство приписують імператору Леву VI (886–912).
Згодом усі вказані стихири (разом з «Прийдіть, люди, Триіпостасному Божеству поклонимося…») були перенесені на службу самого свята. У результаті ідея поклоніння Пресвятій Трійці стала однією із значних тем святкового богослужіння, хоча й темою не основною, несамостійною. Загалом прославлення Святої Трійці в богослужінні свята П’ятидесятниці подібно до наявності цієї ж теми в службі свята Богоявлення: і при хрещенні Христа, і в сході Святого Духа відкривається таємниця Святої Трійці, тому природно, осмислюючи подію свята, ми оспівуємо Триіпостасного Бога, що благоволив явити істину.
Грецька богослужбова традиція цим і обмежується, тоді як на Русі розвиток ідеї продовжується. Тут другий день свята — нині ми його називаємо День Святого Духа — у XIV столітті серед учнів преподобного Сергія Радонезького отримує найменування «Троїцин день» і святковою іконою цього дня стає так звана «Старозавітна Трійця» (найвідоміший образ якої написаний преподобним Андрієм Рубльовим). Ідея зрозуміла: у події П’ятидесятниці відбулося одкровення Святої Трійці, тому і наступний за святом день став днем особливого прославлення Святої Трійці (на кшталт Собору Богородиці 26 грудня або Собору Іоанна Хрестителя 7 січня). До XVII століття найменування «Троїцин день» переходить на саме свято, тоді як наступний день називається Зішестям Святого Духа.
На заключному етапі (після сер. XVII ст.) з’являється традиція ікону Святої Трійці класти на саме свято, яке все більше сприймається у народній свідомості як день Святої Трійці. І що цікаво: зараз ми в побуті справді сам недільний день переважно називаємо днем Святої Трійці, хоча богослужіння обох днів присвячене спогаду про сходження Святого Духа.
СВЯТО П‘ЯТИДЕСЯТНИЦІ – ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ СВЯТОЇ СОБОРНОЇ АПОСТОЛЬСЬКОЇ ЦЕРКВИ
За словами святого праведного Іоанна Кронштадського, «Господь наш Ісус Христос, Який вознісся від нас на Небо, хоча і не залишив нас, послав, згідно з обіцянкою, в п’ятдесятий день після Свого воскресіння з мертвих, від Бога Отця Бога Духа Святого – третю особу Пресвятої Трійці. Бог Дух Святий животворящий, від Бога Отця виходить (з Ним і Сином завжди разом славиться), зійшов на апостолів, у вигляді вогненних язиків. І вони раптово відродилися, освятилися, просвітилися, примудрилися і почали говорити про великі справи Божі на різних мовах. З цього часу увійшов Дух Святий в світ, – Утішитель, крім Господа Ісуса Христа, рівносильний Йому, рівнославний і сопрісносущний Йому і Богу Отцю. Бо три особи в Богові єдиносущні і неподільні, і кожна із них бере участь у спасінні людського роду. Без Духа Святого немає істинного життя в людині, немає миру в душі, немає світла Божого, немає правди, святості, істинної радості і блаженства. Без Духа Божого не може бути в нас і немає істинної віри, надії та любові, чистоти серця, істинної чесноти і немає спасіння».
Неможливо людському розуму повною мірою осягнути, що є Бог Троїчний в Особах і Єдиний по суті, це можливо прийняти і збагнути вірою.
Свято П’ятидесятниці можна назвати днем народження Святої Соборної і Апостольської Церкви – образа Царства Божого на землі! У цей день дією Святого Духа люди отримали можливість долучатися тих благ, які дарував їм Ісус Христос, тобто отримали можливість бути Церквою.
