Перші згадки про церкву Воскресіння Христового з’являються ще у XVI столітті. Уже в 1591 році відомо ім’я священника — Григорій. А в 1620 році храм згадується в описах володінь князів Острозьких.
Та вже у 1636 році стається драматична подія. Храм закривають за наказом Анни-Алоїзи Хоткевич — доньки князя Острозького. Причиною стала сутичка між православними вірянами, які йшли хресним ходом, і людьми княгині. Настоятеля, отця Марка, вигнали з міста. Відтоді святиня починає занепадати.
Але вже у 1672 році громада відроджує храм — будує нову дерев’яну церкву на кошти мешканців Нового міста. Вона стоїть біля річки Вілії та стає центром духовного життя.
Упродовж XVIII століття храм активно розвивається.
1657 року Олександр Конєцпольський підтверджує право громади на церковну землю.
1713 року — Станіслав Яблоновський,
1760 — Ян-Каетан Яблоновський, а в 1768 році Антоній Яблоновський не лише підтверджує ці права, а й дарує церкві прибутки — 200 злотих на рік.
Збереглася навіть метрична книга храму: записи починаються 14 березня 1735 року і тривають до 1761-го. У них — історії хрещень, шлюбів і поховань, тобто справжній “живий архів” громади.
На початку XIX століття настоятелем стає Антоній Рафальський — майбутній митрополит. Це свідчить про високий статус храму.
Але наприкінці XIX століття ситуація різко змінюється. Дерев’яна церква, якій уже понад 200 років, починає руйнуватися. Річка Вілія підмиває берег, будівля осідає, куполи нахиляються. Стає зрозуміло: потрібен новий храм.
У 1903 році закладають нову кам’яну церкву. Будівництво очолює священник Модест Бендеровський. А вже у 1910 році, на третій день Великодня, храм урочисто освячують.
Далі — випробування війнами.
У 1941 році, під час боїв за Острог, поруч із храмом падають снаряди. Вибух руйнує будинок священника, але сама церква дивом залишається неушкодженою.
У радянський період храм не закривають, але він занепадає — влада не підтримує релігійне життя, ремонти не проводяться.
Після 1960-х років тут служать різні священники, а громада, як може, підтримує святиню.
І вже у новітній історії — у 2005 році — храм знову стає центром конфлікту. Настоятель намагається змінити церковну юрисдикцію, але громада разом із вірянами та духовенством Острога відстоює свою позицію. Протистояння триває до 2007 року і завершується перемогою громади.
Сьогодні Свято-Воскресенський храм — це не лише архітектурна пам’ятка початку XX століття. Це місце, яке пережило закриття, руйнування, війни і суперечки — і вистояло.
Історія цього храму — це історія людей, які вміли відроджувати святиню знову і знову. І, здається, саме тому він стоїть і сьогодні — як символ незламної віри.
