15 лютого Христова Церква святкує Стрітення Господнє. В основу свята лягла подія зустрічі праведника Симеона та пророчиці Анни із Немовлятком Ісусом на сороковий день по Його народженні.
У нашій церковній традиції цього дня прийнято йти до храму зі свічками та їх там освячувати.
«Нинi вiдпускаєш у спокої раба Твого, Владико, як i сказав Ти, бо побачили очi мої спасiння Твоє, що приготував Ти всiм людям, свiтло на просвiту народiв i славу людей Твоїх, Ізраїля» (Лк. 2:29-32).
«Світло на просвіту народів». Ці слова вказують на місію Ісуса Христа – осяяти людству шлях до спасіння. Символом Христового Світла правди Церква обрала запалену свічку.
Ця традиція сягає XVII століття. Ще Петро Могила у своєму «Требнику» вводить цей Чин освячення свічок. В Україні цієї традиції дотримуються всі: і православні, і католики. Адже свічка – символ світла. Хоч би якою сильною була темрява, коли ми запалимо свічку, вона щезає. Свічка – ще й приклад Христа, який прийшов на землю як «Світло для світу». Свято Стрітення продовжує ідею боговтілення; Ісус прийшов на землю, несучи людині Правду. Тому освячені свічки є знаком світла Христового.
Свічки освячуються перед Літургією. Бажано тримати їх при цьому запаленими: адже в молитві на освячення свічок ідеться про благословення «світла, огнем видимим запаленого». Можна запалити свічки також раніше, на час читання Євангелія, а ще протягом євхаристійного канону (від «Символа віри» до задостойника «Богородице Діво, уповання християн»). Варто запалити її по поверненні з церкви додому, читаючи при цьому відповідну молитву – або тропар свята Стрітення, або наведену вище молитву «Нині відпускаєш».
Стрітенська свічка є знаряддям молитви, а не магічним предметом. Вона символізує палання людського серця любов’ю до Бога і молитовного піднесення до Неба. Сама з себе вона, безумовно, не справляє якоїсь чудотворної дії, але стає допомогою в зверненні до Бога, підтримуючи молитовний запал у хвилини скрути, сприяючи зосередженню думок і почуттів.
Автор: протоієрей Олександр Іллін
