24 травня 2025 року, на 63-му році життя, після тривалого і плідного пастирського служіння, до Господа відійшов вірний син Церкви Христової — протоієрей Володимир Костюк. Відспівали отця Володимира у Михайлівській церкві села Здовбиця. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.
27 травня 2025 року у Михайлівській церкві села Здовбиця священники Здолбунівського благочиння на чолі з благочинним протоієреєм Василієм Начевим провели отця Володимира в останню земну путь. Похорон зібрав духовенство, парафіян, друзів та всіх, хто знав батюшку як щирого, добродушного, відкритого до спілкування пастиря, який уміло підтримував, розраджував і любив свою паству.
Понад три десятиліття служіння, що вмістилися в одну скромну папку справ — це історія людини, яка йшла своїм шляхом до Христа, не зраджуючи ні віри, ні людей. Отець Володимир пройшов крізь часи випробувань — радянську систему з її контролем над Церквою, випробування родинною втратою, конфлікти за храми — та залишився непохитним у служінні Господу.
Отець Володимир народився 1 січня 1963 року в селі Ступно Здолбунівського району. Після завершення восьми класів місцевої школи продовжив навчання у Демидівському СПТУ, де здобув спеціальність механізатора. Пройшов строкову службу в армії, а після її завершення працював за фахом на підприємствах селища Мізоч.
У 1987 році отець Володимир одружився з Оленою Василівною, яка стала його вірною помічницею у всіх справах. У 1990 році він вступив до Київської духовної семінарії, яку закінчив у 1994 році. Уже під час навчання, 4 грудня 1991 року, був рукоположений у сан священника.
Перші роки свого священничого шляху отець Володимир ніс служіння у Київській єпархії. А вже 7 листопада 1992 року, згідно з указом архієпископа Рівненського та Острозького Іринея, був переведений у Рівненську єпархію та призначений настоятелем Покровського храму села Будераж.
З 1995 року отець Володимир у Свято-Іоано-Богословському храмі села Ступно за ревне пастирське служіння був нагороджений наперсним хрестом. У 1996 році, згідно з указом архієпископа Варфоломія, був призначений настоятелем Михайлівського храму села Буща. Саме тут він продовжив своє жертовне служіння, розділяючи з паствою радості і труднощі, духовно піднімаючи парафіян.
У 1997 році до дня святої Пасхи отець Володимир був зведений у сан протоієрея. У 2000 році за ревне служіння нагороджений палицею, у 2004 — хрестом з прикрасами, а у 2005 — митрою з благословення Блаженнішого митрополита Київського і всієї України Володимира.
У 2010 році батюшка завершив служіння в Бущі та був направлений до Іоано-Богословського храму села Коршів. Там він взявся за будівництво нового храму, прикладаючи до цього всі свої сили. На жаль, у 2019 році зусиллями окремих представників влади храм було незаконно переведено в іншу конфесію. Цей болючий удар не похитнув віри отця Володимира — він залишився вірним канонічній Українській Православній Церкві та був призначений помічником настоятеля Миколаївського храму села Гільча.
Саме тут, у Гільчі, він і ніс послух до останніх днів свого життя. Останню Літургію батюшка звершив у співслужінні собору духовенства в день храмового свята — 22 травня 2025 року, у день пам’яті святителя Миколая.
Після втрати в 2019 році своєї вірної супутниці життя — матушки Олени — отець Володимир залишився сам. Проте не зломився, не відійшов від свого пастирського обов’язку, не озлобився — а продовжував нести своє служіння, як вірний син Церкви.
За роки свого життя отець Володимир виховав двох синів, які сьогодні також несуть церковний послух: протоієрей Василій та протодиякон Юрій звершують служіння в храмах м. Києва.
27 травня 2025 року у селі Гільча священники Здолбунівського благочиння на чолі з благочинним протоієреєм Василієм Начевим провели отця Володимира в останню земну путь. Похорон зібрав духовенство, парафіян, друзів та всіх, хто знав батюшку як щирого, добродушного, відкритого до спілкування пастиря, який уміло підтримував, розраджував і любив свою паству.
Вічна пам’ять протоієрею Володимиру! Нехай Господь оселить його душу там, де праведні спочивають.
