12 липня Свята Церква відзначає пам’ять святих апостолів Петра і Павла, дню поминання яких передує Апостольський піст на їх честь – слідом за апостолами, які говіли, щоб в чистоті душевній і фізичній проповідувати Слово Христове, постують і православні християни. Піст, який починається через 7 днів після дня Святої Трійці, триває до свята святих апостолів.
Апостол Петро
Апостол Петро, який називався раніше Симоном, був сином рибалки Іони з Віфсаїди Галілейської і братом апостола Андрія Первозванного, котрий і привів його до Христа. Святий Петро був одружений і мав будинок в Капернаумі. Покликаний Христом Спасителем за риболовлею на Генісаретському озері, він завжди висловлював особливу відданість і рішучість, за що і був удостоєний особливого наближення до Господа разом з апостолами Яковом та Іоаном Богословом.
Сильний і полум’яний духом, він беззастережно зайняв впливове місце в лику Христових апостолів. Він перший рішуче сповідав Господа Ісуса Христа Христом, тобто Месією, за що й удостоївся найменування Камінь (Петро). На цьому камені Петрової віри Господь обіцяв створити Церкву Свою, яку брами пекла не здолають.
Своє триразове зречення від Господа напередодні Його розіп’яття апостол Петро омив гіркими сльозами каяття, внаслідок чого, після Свого воскресіння, Господь знову відновив його в апостольській гідності, триразово, по числу зречень, доручивши йому пасти ягнят і овець Своїх. Згідно з переказами, апостол Петро щоранку при звуці півня згадував своє малодушне зречення від Христа і починав гірко плакати.
Апостол Петро перший сприяв поширенню та утвердженню Церкви Христової після зішестя Святого Духа, вимовивши сильну промову перед народом у день П’ятидесятниці і навернувши 3000 душ до Христа. Через деякий час, зціливши кульгавого від народження, він другою проповіддю обернув до віри ще 5000 іудеїв. Духовна сила, що виходила від апостола Петра, була настільки сильною, що навіть тінь його, осіняючи лежачих на вулиці хворих, зцілювала їх. Книга Діянь з 1 глави до 12 розповідає про його апостольську діяльність.
Апостол Павло
Святий Павло, який спочатку носив єврейське ім’я Савл, належав до коліна Веніамінового і народився в кілікійському місті Тарсі (в Малій Азії), яке тоді славилося своєю грецькою академією і освіченістю своїх жителів. Як уродженець цього міста, який походив від іудеїв, що вийшли з рабства у римських громадян, Павло мав права римського громадянина. У Тарсі Павло отримав своє перше виховання і, ймовірно, там же познайомився з язичницькою культурою, бо у його промовах і посланнях ясно проглядають сліди знайомства з язичницькими письменниками.
Молодий Савл, мабуть, готувався до посади рабина (релігійного наставника), а тому відразу ж після закінчення свого виховання і освіти він проявив себе сильним прихильником фарисейських переданнів і гонителів віри Христової. Можливо, за призначенням синедріону він став свідком смерті первомученика Стефана, а потім отримав владу офіційно переслідувати християн навіть за межами Палестини, в Дамаску.
Господь, який побачив в ньому «сосуд обраний Собі», на шляху в Дамаск чудесним чином закликав його до апостольського служіння.
Незабаром після повернення з Єрусалима – за велінням Духа Святого – Савл разом з Варнавою відправився в свою першу апостольську подорож, що тривала з 45 по 51 рік. Апостоли пройшли весь острів Кіпр.
Повернувшись в Антіохію, апостол Павло в супроводі Сили здійснив другу апостольську подорож. Спочатку він відвідав раніше засновані ним церкви в Малій Азії, а потім перейшов до Македонії, де заснував громади в Филипах, Солуні і Берії. Потім святий Павло відправився в Єрусалим, відвідавши по дорозі Ефес і Кесарію, а з Єрусалима прибув в Антіохію.
Після недовгого перебування в Антіохії апостол Павло здійснив третю апостольську подорож (56-58 рр.), відвідавши спочатку, за звичаєм своїм, раніше засновані малоазійські церкви, а потім зупинився в Ефесі, де протягом двох років займався щодня проповіддю в училищі Тиранна.
В Єрусалимі, через народний заколот, що виник проти нього, апостол Павло був узятий під варту римською владою і опинився в ув’язненні, спочатку при проконсулі Феліксі, а потім при проконсулі Фесті, який змінив його. Це сталося в 59 році, а два роки по тому апостол Павло, як римський громадянин, за його бажанням був відправлений до Рима на суд кесаря. Зазнавши аварії поблизу острова Мальти, апостол тільки влітку 62 року досяг Риму, де користувався великою поблажливістю римської влади і вільно проповідував.
Подальша доля апостола Павла в точності не відома. Деякі вважають, що він залишався в Римі і, по велінню Нерона, був відданий мученицькій смерті в 64 році. Але є підстави припускати, що після дворічного ув’язнення і захисту своєї справи перед сенатом і імператором, апостол Павло був звільнений і знову подорожував на Схід. Після повернення в Рим його знову ув’язнили, де і знаходився до смерті. Є передання, що після повернення в Рим він проповідував навіть при дворі імператора Нерона і навернув до віри у Христа його улюблену наложницю. За це його віддали під суд, і хоча милістю Божою він був позбавлений пащі лев’ячої, тобто від поїдання звірами в цирку, проте сидів у тюрмі. Після дев’ятимісячного ув’язнення апостола усікли мечем, як римського громадянина, недалеко від Рима, в 67 році після Р. X., в 12-й рік царювання Нерона.
Апостол Павло написав 14 послань, які представляють собою систематизацію християнського вчення. Ці послання, завдяки його широкій освіті і проникливості, відрізняються великою самобутністю.
Апостол Павло, як і апостол Петро, багато потрудився в поширенні Христової віри, і справедливо визнаний разом з ним «стовпом» Церкви Христової і первоверховним апостолом. Вони обидва мученицьки померли в Римі за імператора Нерона, і їх пам’ять святкується в один день.
