Свята Ірина, слов’янка за походженням, жила в другій половині І століття і була дочкою Лікінія, правителя міста Магеддона в Македонії. Ще в юнацтві Ірина, котра до прийняття християнства носила ім’я Пенелопа, зрозуміла суєтність язичництва й увірувала у Христа. Згідно з переданням, її хрестив апостол Тимофій, учень апостола Павла. Бажаючи присвятити своє життя Богу, свята Ірина відмовилася від шлюбу.
Пізнаючи все глибше християнську віру, свята Ірина стала переконувати і батьків стати християнами. Батько мучениці, Лікіній, спершу прихильно слухав її слова, але потім розгнівався на неї, і, коли вона не погодилася поклонитися ідолам, кинув її під ноги диким коням. Один із коней кинувся на Лікінія та задавив його до смерті. Коли за молитвою святої він повернувся до життя, то увірував у Христа сам і все його сімейство, а з ним увірувало три тисячі осіб.
Після цього свята Ірина стала сміливо проповідувати Христа серед жителів Македонії, за що багато разів зазнавала принижень і страждань. За наказом правителя Седекії святу Ірину то кидали в рів зі зміями, то намагалися розпиляти пилкою, то прив’язували до млинового колеса. Муки Ірини супроводжувалися чудесними знаменнями, що навертало багатьох до віри в Христа. Так, змії не торкалися мучениці, пили не шкодили її тілу, колесо млинове не крутилося. Сам мучитель Ваводон увірував у Христа і охрестився. Всього ж Іриною навернено було понад десять тисяч язичників.
Коли Господь вказав Ірині день її смерті, вона пішла в одну гірську печеру біля міста Ефеса, вхід до якої на її прохання був завалений каменем. На четвертий день її знайомі повернулися до печери і, відкривши її, не знайшли в ній тіла святої Ірини. Усі зрозуміли, що вона була взята Господом на Небо.
Пам’ять святої Ірини дуже шанувалася в стародавній Візантії. У Царгороді в пам’ять святої Ірини було побудовано кілька прекрасних храмів.
