Мученик Іполит був начальником і доглядачем в’язниць у Римі за часів Декії і Валеріана (249-259). Навернений до Христа мучеником Лаврентієм (пам’ять 10 серпня), він поховав його тіло.
Про це донесли імператору, який затримав святого Іполита і, сміючись, запитав: “Чи ти теж став чарівником, що вкрав тіло Лаврентія?” Святий сповідав себе християнином. Його стали жорстоко бити палицями. У відповідь чули лише слова, які воїн повторював раз у раз: “Я християнин”.
Імператор велів одягнути святого Іполита у військовий одяг і сказав: “Згадай своє звання і будь нашим другом, принеси жертву богам разом із нами, як раніше”. Але мученик відповів: “Я воїн Христа, Спасителя мого, і бажаю за Нього померти”. Тоді в нього відібрали весь маєток, зарештували його годувальницю, мученицю Конкордію, забили олов’яними прутами, усім домашнім відрубали голови на очах у святого Іполита, а самого прив’язали до диких коней, які тягнули його по камінню, доки не помер.
Це сталося 13 серпня 258 року, на третій день після мученицької кончини архідиякона Лаврентія, як він про це напророкував святому Іполиту.
Вночі пресвітер Іустин таємно віддав усіх мучеників на місці страти. Тіло ж святої Конкордії було кинуто в Римі в нечисте місце. Через деякий час двоє християн, мученики Іриней і Авундій, дізналися від одного воїна, де було кинуте тіло мучениці, і поховали поруч зі святим Іполитом. За це їх 26 серпня втопили так само, як мученицю. Християни вночі дістали тіла мучеників і поховали при мощах святого архідиякона Лаврентія.
