В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!
Сьогодні свята Церква молитвою вшановує пам’ять великого угодника Божого – святого великомученика Пантелеймона. Пам’ять про нього викликає в нас глибокі почуття. Дійсно, великим був цей угодник Божий. Промайнули століття, а «пам’ять праведного перебуватиме з похвалами» , « бо в пам’яті вічній буде праведник»(Прит. 10,7). Чому ж пам’ять про великомученика Пантелеймона така міцна, а його ім’я глибоко шанується серед християн ? Тому, що він лікар? А чи бракувало лікарів у той час? Та всі, крім нього, забуті, навіть їхні імена не дійшли до нас. А ім’я святого Пантелеймона вимовляється, прославляється мільйонами вуст і сердець в багатьох храмах.
Святий народився у другій половині 3-го століття у місті Нікомедії (зараз це місто має назву Ізміт та знаходиться на території Туреччини). Це були часи гонінь на християн. Його батько був ревним язичником, мати ж ревною християнкою. Народжений ними син отримав ім’я Пантолеон, що значить – «у всьому лев»; пізніше він стане Пателеймоном, що значить – «всемилостивий».
Завдякуючи матері, святій Еввулі, Пантолеон отримав перші пізнання про єдиного істинного Бога та про християнську віру, але скоро вона помирає. Її таємним наставником, як і юного Пантолеона, був священник Єрмолай. Надалі вихованням сина займається батько-язичник, який віддає його спочатку на навчання до граматичної школи, а потім – до медичної, після чого Пантелеон став лікарем. Одного разу, бесідуючи з Пантолеоном, священник Єрмолай сказав йому: «Я скажу тобі істину: боги, яких шанує твій батько та інші язичники, не боги, а – омана для нерозумних. Істинним же і всемогутнім Богом є єдиний – Ісус Христос, в Якого якщо ти будеш щиро вірити, то зцілятимеш всякі хвороби Його ім’ям і Його силою. Бо Він сліпим повертав зір, прокажених очищав, мертвих воскрешав, а бісів, яким язичники поклоняються, виганяв із людей одним словом». Ці слова глибоко запали у серце Пантолеона
Одного разу він побачив лежачу при дорозі мертву дитину, вкушену єхидною, яка звивалася тут же поруч. Сповнившись співчуття і жалості, він вирішив перевірити на істинність слова християнського священника Єрмолая; став молитися до Ісуса Христа: «Господи Ісусе Христе, хоч я і недостойний до Тебе звертатися, але якщо Ти хочеш, щоб я став Твоїм рабом, вияви Твою силу і зроби так, щоб у Твоє ім’я дитина ожила, а єхидна загинула». Він твердо вирішив, що у разі виконання його молитви він стане християнином і прийме хрещення. І сталось чудо – по дії Божественної благодаті дитина ожила, а єхидна розлетілася на шматочки. Пантолеон приймає хрещення від свого духовного отця Єрмолая та стає Пантелеймоном. Вістки про багаточисельні чудесні зцілення від лікаря Пантелеймона дійшли і до імператора Максиміана, великого гонителя християн. Звелівши привести святого, він почав вмовляти його, щоб відмовився від Ісуса і приніс жертви язичеським богам, яким поклонявся імператор.
Пантелеймон відмовився і за це правитель віддав його на страшні та великі муки: його повісили на дереві і рвали тіло залізними кігтями, обпалювали свічками, розтягували на колесі, кидали в кипляче олово, кидали в море з каменем на шиї. Однак у всіх катуваннях Пантелеймон залишався неушкодженим і зі сміливістю викривав імператора. Святий помирає від меча. Це був, ймовірно, 305 рік.
«Сила мого лікування головним чином не в знанні лікарської науки, не в ліках , – ні. Всецілюща сила моя і слава – Христос, істинний Бог», – говорив святий Пантелеймон своїм хворим. В цьому розгадка його віковічної пам’яті. Ось непохитний пам’ятник!
Окрім глибокої віри у всемогутнього Христа Спасителя, у святого Пантелеймона була ще одна риса, за яку особливо прославляється його ім’я. Він був не лише хорошим лікарем, «лікувати всяк недуг і язю в людях», він був доброю і співчутливою людиною і за лікування не тільки не брав грошей, а й зі своїх статків часто допомагав бідним і нужденним, тому й називається безсрібником. Такий був святий великомученик Пантелеймон, такими були і інші лікарі безсрібники, такими повинні бути і всі християни.
Життя і справи святого угодника зобов’язують і нас всіляко полегшувати горе і скорботи людей, пам’ятаючи про заповідь апостола: «Носіть тягарі один одного і так виконаєте закон Христа» (Гал. 6, 2).
Ти бажаєш, щоб у тебе завжди і в усьому був достаток, дай можливість, наскільки можеш, щоб і ближній твій міг працювати із користю для себе. Ближній твій невтішно скорбить з приводу смерті чи хвороби дорогих для нього людей або від власних невдач чи бід. Він, може, ремствує на Бога і готовий впасти в смертний гріх відчаю. Заспокой його, увійди в його стан і розділи його біду. Ближньому загрожує небезпека потрапити до товариства нечесних і порочних людей, поспіши йому допомогти. Ось ближній твій – людина ще недосвідчена і в скрутних обставинах не знає, як їй діяти. Не зволікай подати їй добру пораду і тим самим попередити нерозважливий крок, згубну помилку. Для цього не потрібно ні особливих здібностей, ні знань, ані будь- яких особливих подвигів, роби лиш те, що можеш, що особливо тобі приємно і подобається , чого б ти бажав самому собі. Не треба багато думати, що і як ти повинен зробити своєму ближньому в тому чи іншому випадку. Треба тільки себе поставити на його місце і власна совість, власне серце і навіть самолюбство розтлумачать найкращим чином, що і як треба робити. Вся сила заповіді міститься в тому, щоб ми не лише не робили,а й не бажали іншим того, чого собі не бажаємо, а навпаки, щоб і бажали, і робили лише те, чого бажаємо собі.
Такому ставленню до своїх ближніх учить нас Святе Письмо, до такої любові закликає нас і життя святого Пантелеймона.
Всі ми, християни, один одному брати по вірі і крові, всі ми чада Отця Небесного і матері нашої Православної Церкви.
Отже, дорогі браття і сестри, будемо прагнути до того, щоб нахилити своє серце любити всіх людей без винятку, як любив їх святий великомученик Пантелеймон. За це і нас шануватимуть люди, і будемо улюбленими чадами Отця нашого Небесного .
Амінь!
Автор: протоієрей Іоан Герасимчук,
настоятель Іллінського храму с. Бочаниця
