Давні літописи містять докладну і яскраву розповідь про хрещення київського князя. Далеко не відразу Володимир прийшов до своєї віри. Коли розійшлася чутка про його хоробрість, мудрість і розміри його держави, що були набагато більшими за володіння інших царів і князів того часу, почали приходити до нього проповідники з різних народів і схиляти його до прийняття своєї релігії. За релігійним життям на Русі пильно стежили ті, хто так чи інакше був із нею пов’язаний і тому зацікавлений у духовному її розвитку: православні греки — на півдні, Римська Церква — на заході, мусульмани Волзької Болгарії та іудеї Хазарії — на сході.
У 986 році, за літописом преп. Нестора, «прийшли болгари магометанської віри <…> потім прийшли іноземці з Риму <…> прийшли хозарські євреї <…> потім прислали греки до Володимира філософа». Князь Володимир уважно вислухав і розпитав усіх. У мусульманстві Володимиру, згідно з літописом, начебто сподобалася можливість багатоженства і в цьому житті, і в майбутньому. Магометани не випадково наголошували саме на цій особливості свого віровчення: вони явно намагалися догодити вподобанням Володимира-язичника. Але не знали магометани, що від язичництва Володимир у глибині душі вже відрікся. Проповідники ісламу помилилися. Вони не відкрили Володимирові нічого нового про Бога, Його ставлення до світу й людини, про сенс буття. Заповіді ісламу про обрізання, утримання від свинини та вина були використані Володимиром як привід, щоб відкинути цю віру. І він промовив напівжартівливо: «Русі веселість є пиття, не можемо без того бути».
«Іноземці з Риму, послані папою», будували свою проповідь на протиставленні істинного Бога, Який створив небо і землю, зірки і місяць, й «усяке дихання», язичницьким ідолам, які «суть дерево», підкреслюючи, що християнство — світло, а язичництво — пітьма. Володимир запитав: «У чому заповідь ваша?» (тобто що треба людині, щоб бути угодною Богу істинному, щоб спастися). І отримав таку відповідь: «Піст по силі; якщо хто п’є чи їсть, то все це на славу Божу, як сказав учитель наш Павло». І жодного слова про необхідність духовного преображення, переродження людини у Христі та в образ Христа, про самозречення й обов’язковість, «узявши хрест», іти за Христом! Важко сказати, чого більше в цій проповіді «іноземців із Риму», зміст якої розкривають короткі слова літопису, — спроби догодити розбещеності Володимира-язичника чи властивої західному християнству догідливості світові… У будь-якому разі, римські посланці закликали змінити віру без особливої зміни способу життя. Ось саме це й відвернуло Володимира, який уже добре знав, як змінилося життя княгині Ольги після хрещення і яким є спосіб життя інших руських християн, що прийняли віру від Константинопольської Церкви. «Ідіть, звідки прийшли, — говорить він посланцям Римського папи, — бо й батьки наші не прийняли цього».
Дотепною була відмова князя Володимира й від іудаїзму. Посланці Хазарського каганату, проповідуючи старозавітну віру, намагалися звернути особливу увагу князя на «нікчемність» християнства порівняно з їхньою вірою: «Християни ж вірять у Того, Кого ми розіп’яли…» Володимир запитував спочатку про закон іудеїв, а потім несподівано запитав: «А де земля ваша?» Запитання мудре та продумане: Хазарію нещодавно розгромлено, а Палестина не належить іудеям. Змусивши проповідників відповісти: «Розгнівався Бог на отців наших і розсіяв нас по землях за гріхи наші», — князь Володимир зауважив: «Чого ж ви інших навчаєте, а самі відкинуті Богом? Чи й нам того ж хочете?»
«Потім прислали греки до Володимира філософа», — повідомляє «Повість минулих літ» і наводить докладно проповідь цього філософа. Бесіда Володимира з філософом зводиться до найважливішого та головного — до питання про Боговтілення. «Навіщо ж зійшов Бог на землю і прийняв страждання?» Філософ відповів: «Якщо хочеш послухати, то скажу тобі по порядку від самого початку…» Володимир же сказав: «Радий послухати». Філософ повідав князю Володимиру про створення світу та гріхопадіння, стисло розповів про найважливіші події в житті народів старозавітного часу, далі, спираючись на слова з пророчих книг, розповів про відвернення від Ізраїлю й покликання нових народів, про явлення Бога у плоті, відкуплення Його стражданнями гріха Адама. Потім філософ розповів євангельську історію до зішестя Святого Духа на апостолів у день П’ятидесятниці. «Коли прийняли вони обітницю Духа Святого, то розійшлися по всьому світу, навчаючи та хрестячи водою».
Вислухавши уважно грека, князь Володимир поставив ще одне запитання, в якому, власне, містилося три питання: «Навіщо народився Ісус від Жони, був розіп’ятий на дереві та хрестився водою?» Вони надзвичайно цінні: в них відбивається те, що найбільше цікавило давніх русичів у християнському віровченні.
«Через жону, — відповів на перше запитання філософ, — сталася спершу перемога диявола, бо через жону був вигнаний Адам із раю; через Жону ж утілившись, Бог звелів вірним увійти до раю». На друге запитання відповідь була така: «А на дереві був розіп’ятий тому, що від дерева скуштував Адам і через нього був вигнаний із раю, і деревом життя наслідують спасіння праведні». А «оновлення водою» здійснилося, з одного боку, тому, що водою Бог «потопив людей» за часів Ноя. «Ось тому й сказав Бог: “Водою погубив Я людей за гріхи їхні, тепер знову водою очищу від гріхів людей — водою оновлення”. Бо найпершою була створена вода; адже сказано: “Дух Божий носився над водою”, тому й нині хрестяться водою і Духом».
«Коли апостоли навчали в усьому світі вірувати в Бога, — говорив далі філософ, — то їхнє вчення прийняли і ми, греки, і весь світ вірує в учення їхнє». У літописі про цю подію наприкінці сказано: «Уже визначив Бог і день один, коли Він, зійшовши з небес, судитиме живих і мертвих і віддасть кожному по ділах його: праведному — Царство Небесне і красу невимовну, радість без кінця і безсмертя вічне, а грішникам — мука…». І, сказавши це, філософ показав Володимирові картину, на якій було зображення Страшного суду: праворуч — праведники в радості йдуть до раю, а ліворуч — грішники, що йдуть на муку. Володимир, зітхнувши, сказав: «Добре тим, хто праворуч, горе ж тим, хто зліва». Філософ відповів: «Якщо хочеш із праведниками праворуч стати, то хрестися». Володимиру запала в серце ця думка, і він сказав: «Почекаю ще трохи, поки краще дізнаюся про всі віри».
Сприйняття засад віровчення тієї чи іншої релігії самим лише розумом, звісно, важливе, але це далеко не все. Повною мірою пізнати суть релігії або, принаймні, визначити, чи до душі вона тому, хто хоче її пізнати, можна тільки через споглядання її богослужінь. Саме в конкретних формах богослужіння та в молитвах проявляється найголовніше — сокровенне духовне начало. Образи, які використовуються в богослужінні, є «обличчям» самої релігії. В давнину це знали краще, ніж тепер. Тому не тільки оточенню Володимира, але і йому самому потрібно було знати, яка в кого служба і хто як служить Богу.
Відпустивши грецького посла з дарунками, князь Володимир зібрав своїх старійшин і бояр на раду. На цій найвищій на Русі державній раді дружина, бояри та старійшини на чолі з князем Володимиром перед остаточним обранням віри (а отже, майбутнього духовного шляху Київської Русі) міркували про те, як проходить богослужіння в ісламі, західному християнстві та православ’ї. Тож було вирішено відрядити послів, щоб випробувати кожну віру на місці, й обрали для цього десять мужів, «добрих і тямущих».
Княжі посли спостерігали в Болгарії, як мусульмани моляться в мечеті: «Ставши там без пояса, зробивши уклін, людина сяде і дивиться туди і сюди, як божевільна, і немає в них веселощів, тільки печаль і сморід великий. Не добрий закон їхній». У німців «бачили в храмах різну службу, але краси не бачили ніякої». У Візантії ж у константинопольському храмі в ім’я Софії, Премудрості Божої, вони споглядали святкове патріарше богослужіння при світлі всіх панікадил, зі співом соборних хорів. «Поставили їх на кращому місці, показавши їм церковну красу, спів і службу архієрейську, відправу дияконів і розповівши їм про служіння Богу своєму», тобто пояснивши зміст богослужбової символіки. «Не знали, на небі ми чи на землі, — розповідали посли, повернувшись до Києва, — бо немає на землі такого видовища і краси такої, і не знаємо, як розповісти про це, знаємо тільки, що перебуває там Бог із людьми, і служба їхня краща, ніж у всіх інших країнах. Не можемо ми забути краси тієї, бо кожна людина, якщо скуштує солодкого, не візьме потім гіркого, так і ми не можемо вже тут перебувати в язичництві». Вислухавши їх, бояри сказали князю Володимиру: «Якби був поганий закон грецький, то не прийняла б його бабця твоя Ольга, а вона була наймудрішою з усіх людей». І запитав їх Володимир: «Де приймемо хрещення?» Вони ж відповіли: «Де тобі любо».
Так було прийняте історичне державне рішення про хрещення Русі. Православна Церква як образ Царства Божого, Царства Небесного, яка у видимих образах свого богослужіння являє невидиму й невимовну красу та радість горнього світу, відкрила Русі світлий образ Христової істини! Через православне богослужіння Русь побачила Христа у славі та духовній радості перебування з людьми!
